Сестри, або Ціна нерозділеного кохання…
Мати дуже любила акторку Наталію Сумську, тому назвала доньку на її честь.
Батько пішов від них, коли Наталі було вісім років. Життя стало складнішим, але зате припинилися щоденні сварки. Наталя була вже достатньо дорослою, щоб розуміти, через що сварилися батьки.
Мати кричала, що батько не може пройти повз жодної спідниці. Наталя не могла зрозуміти, як молоді та гарні жінки могли погоджуватися на стосунки з батьком, знаючи, що в нього є дружина та донька.
«Достала! Не можу слухати твоїх безпідставних нападок. Краще з друзями проведу час, ніж із тобою», — гарчав батько і йшов, грюкнувши дверима.
Наталі раділа, коли батька не було вдома. Мати не плакала, ніхто не кричав. Тим більше що батько не цікавився нею. Він або на роботі, або приходив додому, коли вона вже спала. А у вихідні йшов до друзів.
Одного разу батьки сварилися дуже люто, кричали один на одного, а Наталя чула брязкіт розбитого посуду.
«Тобі байдуже на нас, на доньку! Ти кидаєш не лише мене, але й її! Звісно, твої думки лише про жінок!»
«Тоді я можу забрати її з собою», — відповідав батько.
«А твоя нова дружина не буде проти? В неї вже є син, за яким вона не дивиться — справжній хуліган росте!»
Наталя сиділа у своїй кімнаті й затуляла вуха долонями, щоб не чути криків. Їй було страшно і тривожно. Але раптом усе затихло. Наталя відвела руки від голови, але вийти з кімнати не наважувалася. Тоді зайшла мати з почервонілими від сліз очима.
«Налякалася? Не бійся», — обняла її мати. Так вони просиділи якийсь час.
«А тато? Він нас покинув? Назавжди?»
«Ти все чула? Вибач, я взагалі про тебе забула. Нічого, ми впораємось, так? Чай хочеш? З печивом?»
«Хочу.»
«ПосидіВідтоді Наталі навчилася шукати тепло в інших місцях, адже родина — це не лише кров, але й ті, хто залишається поруч у найтяжчі хвилини.
