Тісно!
Соломійка здивовано перечитала повідомлення у месенджері:
«Привіт, доню! Вибач, що лише зараз пишу тобі – були причини. Ми розійшлися з твоєю матір’ю дуже давно, коли тобі було три роки, і ти мене, звісно, не пам’ятаєш. Не писатиму про каяття чи спроби виправдатись. Я пішов до іншої жінки, яку покохав, і не вважаю себе винним. Залишив твоїй матері квартиру, де ми жили, і речі – пішов у чому був. Платив аліменти, хоч і невеликі, тож гадаю, що вчинив не підло.
Тепер до справи. Я з новою сім’єю п’ять років тому переїхав на постійне проживання до Канади, де й досі живу. Моя матір, твоя бабуся Галина Миколаївна, від’їзд категорично відкинула і після нашого від’їзду жила у своїй двокімнатній хрущовці. Я оплачував її лікування та утримання, але нещодавно вона померла. Приїхати попрощатися не вийшло – занадто дорого й складно, хоч живемо заможньо.
Близьких родичів у неї не було, а продавати квартиру безглуздо – прибуток копійчаний, а клопотів безліч. Тому ми вирішили залишити її тобі. Я оформив усі документи та довіреності, відправив адвокату. Бабуся перед смертю написала заповіт на тебе. Тобі лише треба зв’язатися з ним – він пояснить подальші кроки. Його послуги вже оплачені, сплатиш лише держмито та податки. І головне – доглядати бабусину могилу, поставити пам’ятник. Це дрібниці порівняно з власною квартирою.
Сподіваюсь, ти розпорядишся цим подарунком розумно. І ще – це лише твоє. Твоя мати отримала від мене все: квартиру, аліменти. Її новий чоловік чи діти мене не цікавлять. Тож повторюю: спадок – твій.
Будь щаслива, доню. Твій тато Віктор Андрійович Коваленко».
Далі були контакти адвоката. Соломія не витримала й подзвонила. Їй підтвердили інформацію та запросили на зустріч завтра. Вона вирішила нічого не казати матері – спершу треба перевірити все сама.
У материній двокімнатній жила ще Олеся – її зведена сестра. Хто був її батько, не знав ніхто, навіть мати. Хоч Олеся була на три роки молодша, встигла вийти заміж і народити двох синів. Тепер вони вчетверо товкотілися у великій кімнаті, а Соломія з матір’ю – у крихітній спальні. Якщо історія з квартирою виявиться правдою, це буде справжнє диво! Вона вже збирала гроші на перший внесок за іпотеку, але тепер доля дарувала їй цілу квартиру!
Батько надіслав план: стара хрущовка, дві суміжні кімнати, ремонту, мабуть, немає. Та що з того? Це своє! Мати більше не вмикатиме телевізор на повну, племінники не влаштовуватимуть погроми. Вона зможе приймати ванну з піною, виходити, загорнувшись у рушник, а то й взагалі без нього. Холодильник перестане спустішати за її рахунок, а кухня – завалюватися брудним посудом. Ввечері, після ванни, вона заварить каву й візьметься за роботу – дизайн інтер’єрів, який добре продається.
І нарешті – Соломія зніяковіло посміхнулася – можна влаштувати особисте життя! У маленькій кімнаті буде її спальня, на кухні – кабінет, а у великій – приймати гостей! Але спочатку треба все з’ясувати.
Наступного дня адвокат – чоловік у брендовому, але неохайному одязі – підтвердив усі деталі, показав документи й відвіз її до квартири. Вигляд був «потрьопаний», але вона не злякалась – з цим впорається.
Ключі можна взяти вже зараз, але заселятися не варто – раптом що. Краще змінити замок і познайомитися з сусідами.
Тепер треба сказати матері. Та відреагувала без радості:
– Чому Віктор усе через тебе?
– Я його донька!
– А я його дружина, хоч і колишня! Питання майна маю вирішувати я!
– Мам, це бабусина квартира. Вона заповіла її мені, бо тато не може приїхати з Канади.
– То чому вона лише твоя? А ми? Ми тобі чужі?
– Ні, але бабуся вам ніхто. Тато сказав: тобі він залишив квартиру, платив аліменти. Чому він має піклуватися про Олесю, її чоловіка та дітей? Я заради них заморозила своє життя! Мені вже 22, а я навіть подругу запросити не можу!
– Як ти смієш! Олесі теж нелегко!
– Вона сама так вирішила! Знайшла чоловіка без житла, а тепер вони живуть у нас. Я збиралася знімати, але тепер матиму свою квартиру!
– То кинеш нас тут? – тихо запитала мати.
– Так! Випишуся, переоформлю частку на вас і житиму сама!
– А я вже уявила, як обміняємо обидві квартири на одну велику…
– Наші дві хрущовки не варті чотирикімнатної! І це тимчасове рішення. Олеся народить ще, і знову буде тісно.
– Тоді забирай мене до себе. Там дві кімнати!
– Суміжні! Це та ж комуналка, але на двох. Олеся отримає цілу квартиру, а я знову не зможу нікого запросити! Не хочу!
– Але ж ти одна! А в Олесі чоловік і діти!
– А в мене – ні! – Соломія зірвалась на крик. – Олесі пощастило з зовнішністю, тому ВалеркоСоломія схопила куртку й вийшла з квартири, не обертаючись, а за спиною лунав материнський голос, що переходив у плач, ніби останній акорд цього хаотичного сну.
