Сніжинки летять назустріч
Після двадцяти років спільного життя у багатьох бувають напружені моменти в родині. Марію з Олегом це теж не оминуло.
— Двадцять років ми прожили з Олежком, багато через що пройшли, сина Андрія виростили, зараз навчається в університеті. Треба подзвонити, як там йому живе́ться, самотнього життя хотів — от і живе в гуртожитку. І не скаржиться, — думала Марія, сидячи у кріслі, загорнувшись у плед.
Їхній син з дитинства такий самий упертий, як і вона. Це вона знає, тому їй легко знаходити з ним спільну мову — адже це її відблиск. Чомусь вони з чоловіком не наважилися на другу дитину, хоча вона й мріяла про двох. Але життя таке складне, що вона переконалася в правильності свого рішення.
З Олегом познайомилися ще студентами, одружилися на третьому курсі, а на четвертому вона народила сина. Добре, що допомагала мати — не довелося брати академвідпустку, якось усе вдалося. Разом і закінчили університет.
Звісно, не відразу все було гладко. Жили важко, вічна нестача грошей… Але з часом, як кажуть, «усе минуло, як вітер по степу…»
Олег потрапив у велику компанію на престижну посаду, поступово піднімався кар’єрними сходами. А тепер він заступник гендиректора. Марії в цьому плані не так пощастило, та й вона не прагнула до вершин. Працювала звичайним менеджером, але в іншому офісі.
Олег одразу озвучив дружині:
— Я, звісно, можу тебе влаштувати до нас, але не хочу, щоб ми працювали разом. Стьопа влаштував дружину — тепер у них вдома постійні сварки. Вона його ревнує майже до прибиральниці, до всіх підряд.
— Олежку, я все зрозуміла. Робота — це робота, а сім’я — це сім’я. Я теж такого погляду, — відповіла дружина, а чоловік лише зідхнув із полегшенням.
Олег загалом серйозна людина. До інших жінок не палкий. Звісно, не без грішка, як і всі чоловіки, — красиві жінки йому подобаються, іноді й думки бувають гарячі. Але дружині не зраджував, максимум — підфліртовував. Куди ж без цього? Іноді самі жінки натякають.
Марія ревнувала чоловіка, іноді не витримувала й влаштовувала сцени. Сидить вона в кріслі, за вікном тихо падає сніг, а вона вдивляється в екран телефону, де їй усміхається знайоме, кохане, трохи неголене обличчя Олега.
У квартирі тихо, а обличчя чоловіка продовжує посміхатися. Вона думає:
— Усміхається, а мені боляче. Хоч би подзвонив… Усі ці місяці я почуваюся не в своїй тарілці, сама. А все через те, що не могла подолати гордість і, стиснувши зуби, погодилася жити окремо, тимчасово. А тепер що? Могла б усе виправити, та ні…
Півроку тому Олег повідомив дружині:
— У нас в офісі корпоратив на ювілей компанії. Шеф сказав — усі мають прийти з дружинами чи чоловіками. Тож, Марічко, готуйся…
— Ой, Олежку, мені треба нову сукню купити… Маю бути гарною!
— Звісно, купимо. Коли?
— Давай у вихідний заїдемо по торгових центрах, — так і вирішили.
Сукню Марія вибрала розкішну, елегантну. Навіть чоловік аж очі витріщив, коли вона її вдягла з новими туфлями.
— Нічого собі, Маріє! Ти в мене ще та красуня! — з захопленням скрикнув він.
— А ти думав! — гордо підкинула головою, засміялася вона.
Марія сидить у кріслі й згадує той корпоратив. Перед очима стоїть одна картина: як її Олег, усміхаючись своєю чарівною посмішкою, танцює з колегами. Частіше за все — з бухгалтеркою Наталею, яка була в червоній сукні, що підкреслювала її фігуру, щось шепоче йому на вухо, і обоє заливаються сміхом.
Марію залишили з його другом Степаном — той у розлученні, прийшов сам, тому не відпускав її від себе. Правда, Олег запрошував її на танці, був веселий, питав, чи подобається їй. Вона лише кивала, але на душі ніяково, коли бачила його з іншими.
Коли Стьопа нудно розповідав історії про відпочинок у Туреччині, Марія вдавала, що слухає із захопленням. Після корпоративу повернулися додому. Олег бачив — дружина чимось незадоволена. Вирішив не питати — сама розкаже, та й сам знав, про що…
Нарешті, переодягнувшись і змивши макіяж, Марія промовила:
— Мені не сподобалося, як ти себе поводив на корпоративі. Навіщо ти мене постійно залишав зі Стьопою? Він без кінця базікав — тобі здається, мені це цікаво?
— А ти вважаєш, мені треба було весь вечер не відходити від тебе й тікати від жінок, які хотіли потанцювати? До речі, частіше вони мене запрошували. Ти ж помітила?
— Помітила, — викликово відповіла вона, розуміючи, що перебільшує, але зупинитися не могла. — Краще б ти танцював ізі мною, а не з тою бухгалтеркою Наталею.
— Маріє, — втомлено сказав Олег, сідаючи за стіл, — я втомився від твоєї ревнощів. І це далеко не вперше… Твої докори, істерики, безпідставні підозри вже набридли. Ти повВони стояли в обіймах, а за вікном сніжинки танцювали у світлі ліхтарів, наче вітаючи їхнє повернення до справжнього щастя.
