Лада зручно влаштувалася на дивані в кавярні, чекаючи на своє замовлення. Вона часто заходила сюди, щоб поласувати улюбленим капучино та еклером перед робочим днем це був її маленький ритуал для гарного настрою. За вікном тихо падав сніг. Дівчина із задоволенням ковтнула гарячої кави. Навпроти сиділи дві дівчата, схоже, подруги.
Слухай, недавно натрапила на колишню дівчину мого хлопця. Ну, серйозно, ні обличчя, ні фігура нічого особливого. Що він у ній знайшов?
Може, вона чудові вареники ліпить? Чи, може, у ліжку чудеса творить? зі сміхом відповіла подруга.
Та годі тобі! Зайди на її фейсбук обличчя як обличчя, без блиску.
Дівчата засміялися, а Лада раптом завмерла. Їй спамяталися мамині слова, які вона колись почула у розмові з татом: «Ну, наша Ладуся не красунька, хай хоча старанністю пишається».
Доросла Лада ретельно доглядала за собою. Але як би вона не старалася, почуття неповноцінності не зникало. Мама часто повторювала: «Тримайся, доню. Якщо не красою, то розумом зваблюй. Вчися, працюй, щоб не лишитися самотньою».
У школі соромилася своєї невиразної зовнішності та хлопячої фігури. В університеті навчилася стильно одягатися й фарбуватися. Навіть знайшла хлопця. Але він то й діло жартував про «плоский зад» чи «велику ногу». Лада зрозуміла: навіть якщо вона розумна, це ще не означає, що хтось її справді кохатиме. Змирилася й жила далі.
Випивши каву з тістечком, вона побігла на роботу. В обід потрібно було заскочити до подруги, годувати кота й поливати квіти. Олена поїхала на пару тижнів у Туреччину, а її чоловік рідко бував вдома. «Якщо випадково зустрінеться, він навіть не подивиться на Ладу», подумала Олена й спокійно поїхала відпочивати.
Прийшовши до подруги, Лада першим ділом насипала їжі сонному коту Мурчику, а потім взялася за квіти. У сусідній кімнаті грала музика. Дівчина впізнала мелодію й почала наспівувати: «Світить чужа зірка, знову далеко від дому» І раптом у квартирі стало так добре. У цій пісні. Серед квітів. Вона відчула себе легкою й ніби пливла у повітрі. Не помітила, як почала танцювати, милуючись квітами й собою.
Раптом почулися голоси.
Лада обернулася й побачила двох чоловіків. Остап! Чоловік Олени. І ще хтось. Обидва виглядали здивованими. «Який сором!» прокрутилося в голові.
Ладо, привіт. Це мій друг Тарас. Зайшли за документами. Ти так гарно танцювала, що ми не могли відвести очей. Вибач, якщо порушили твій момент.
Я мене Олена попросила
Лада кинулася до дверей і не помітила під ногами кота. Спіткнулася й впала на підлогу. Очі затьмарилися.
Опритомніла вже у лікарняній палаті.
Вітаю. Як почуваєтеся? Я Віка, ваша сусідка по палаті. У вас легкий струс, але лікар сказав, що все гаразд. Вас відвідали курєр із фруктами та один гарний молодик із квітами, з дружньою усмішкою промовила дівчина.
Дякую, ледь видимо прошепотіла Лада.
Вона обережно підвелася, підійшла до вікна й розгорнула пакет. Там були фрукти, сік і її улюблені еклери. Напевно, від Олени та її чоловіка.
Потім вона взяла квіти й побачила записку: «Ладо, вітаю. Такій чарівній дівчині, як ви, не місце в лікарні. Запрошую вас на виставку квітів. Відмову не приймаю. Тарас».
Лада притулила обличчя до білих хризантем, заплющила очі від щастя й кинулася обіймати сусідку по палаті
Краса не завжди має бути яскравою й помітною. Кожна дівчина має свою. Іноді вона тепла й сходить з самого серця.
