Ще в сьомому класі вона попередила подруг, що цей хлопець буде її чоловіком.
Олеся ще в сьомому класі сказала своїм подругам, що Тарас її хлопець, і коли прийде час, вони одружаться. Ніхто з подруг не став з нею сперечатися.
Тепер подруги навіть боялися подивитися на Тараса, бо Олесину бабусю вважали відьмою. Вона жила в своєму селі, займаючись чорною магією, а Олеся вчалася цьому мистецтву у місті, іноді навідуваючи бабусю.
А Тарас? Тарас зовсім не звертав уваги на Олесю. Весь свій вільний час він проводив у дворі з Марічкою. Марічка з дитинства була інвалідом і пересувалася на візочку.
Не знаю чому, але саме Марічка здобула серце Тараса. Можливо, через її доброту чи скромність, але щось у ній так вабило хлопця. До того ж, Марічка була розумною, і Тарасу з нею було цікаво. Вони вже кілька років проводили весь свій час разом.
Одного разу Тарас вийшов із дому і прямував до двору, де сиділа Марічка. На шляху йому перегорнула Олеся.
Привіт, Тарасе.
Привіт, відповів він, намагаючись обійти її.
Хочеш прогулятися містом? спитала Олеся.
Сьогодні ніяк, відказав Тарас. Вибач.
Олеся зціпила губи, дивлячись, як він підходить до Марічки, вітається з нею, і вони починають сміятися. Чорна хвиля злості та заздрості накрила Олесине серце. Вона плакала, коли ніхто не бачив.
Минув рік. Тепер Тарас возив Марічку то до річки, то в ліс, то на галявину, де росли ромашки. Весь свій вільний час вони проводили разом.
Олеся перетворилася на чорняву красуню. Усі хлопці не могли відвести від неї очей така вона була витончена й гарна. Але в серці Тараса жила лише Марічка. Тепер вони кохалися по-справжньому, вже не так, як у дитинстві.
І ось одного дня, коли Тарас ішов до Марічки, його знову зупинила Олеся.
Привіт, Тарасе. Знову до своєї каліки? Що ти в ній знайшов? Візьми мене. Лише зі мною ти будеш щасливим. Ти ж знаєш, що я кохаю тебе зі школи.
Знаю, відповів Тарас. Але я люблю Марічку.
Чим вона краща за мене, ця безнога?
Не знаю. Але те, що краща це без сумніву.
Ти ж знаєш, мені не треба багато зусиль, щоб ти мене покохав. Моя бабуся найсильніша. Але я не хочу цього. Хочу, щоб ти сам мене полюбив. Скажи, що мені зробити? Я все виконаю.
Тарас зупинився й обернувся до неї.
Зроби так, щоб Марічка почала ходити. Тоді я візьму тебе за дружину.
З того дня Олеся весь свій час проводила з Марічкою. Вона приходила вранці й поверталася пізно ввечері. Тепер у Тараса майже не було можливості бачитися з Марічкою. Але та не заперечувала. Вона робила все, що їй казала Олеся: пила відвари, мазала ноги зіллям, робила вправи.
Тарас, спостерігаючи за цим, почав розуміти, наскільки сильно Олеся його кохає, якщо заради нього йде на таке.
Минуло чотири місяці.
Як зазвичай, Тарас прийшов у двір, де Олеся доглядала за Марічкою. Він помітив, що майже всі сусіди вийшли на балкони й уважно спостерігали…
Олеся, тримаючи Марічку за руки, вела її все далі від візка. Сьогодні вони обидві були найщасливішими дівчатами у світі. Втомлені, але радісні, вони сіли на лавку. Тарас підійшов до них, вражений побаченим.
Тарасе, можна кілька слів? сказала Олеся, відійшовши від Марічки.
Він підійшов до неї.
Вже час? похилив голову хлопець.
Який час?
Для весілля.
Ні, Тарасе, усміхнулася дівчина. Я хотіла вибачитися за свою навязливість. Магія безсила проти любові.
Взагалі, магія нічого не змінить у житті, якщо людина цього не хоче.
Тепер Марічка й Олеся найкращі подруги. У Марічки й Тараса народилася донька. А Олеся зустріла хлопця, якого не може терпіти й нікому не показує. Каже, що він льотчик…
Сьогодні я зрозумів: справжнє кохання не потребує чарівництва. Іноді воно просто приходить без пояснень, без умов.
