Батько пішов, дізнавшись про мамину пригоду з колегою. Вдома розгорівся жахливий скандал.
Що ти хочеш? Я завжди сама! Ти постійно на роботі, вдень і вночі. Я жінка, мені потрібна увага!
І що скажеш, якщо цього Романа, твого уважливого, я посаджу за ґрати? Підкину йому щось і закрию, га? запитав батько холодним гнівом. Він був офіцером поліції.
Не посмієш! Не посмієш! Ти сам усе зруйнував!
Мама сіла на диван і розридалася. Батько зібрав свої речі й рушив до дверей. Я стояв на порозі між коридором і вітальнею, готовий кинутися на підлогу, щоб не пустити його. Яка дурня! Завжди ми були дружною, щасливою родиною. Мама й тато ніколи не сварилися, жартували однаково й сміялися разом. Так, тато багато працював, приходив додому втомлений, мріючи лише про сон. Але ті моменти, коли ми були разом, казали, що все добре. Як мамі могло спасти на думку все зруйнувати? І чи пробачить тато?
Богдане, не йди, благально промовила мама, відводячи руки від обличчя. Прости мене! Не йди. Вікторе, чого ти стоїш і слухаєш?
Але я не рушився. Залишився на його шляху. У дванадцять років я вірив, що можу зупинити кінець того, що вважав щасливою родиною.
Віку, дай дорогу, сказав батько суворим тоном. Так він говорив лише на роботі. Ніколи вдома.
Не йди! прошепотів я.
Пусти!
Той самий холодний голос.
Тату а я?
Він відштовхнув мене, ніби я був просто предметом, і вийшов із дому. Мені здалося, що він поспішав піти, щоб не зробити щось божевільне. Не лише не вдарити маму адже при ньому був службовий пістолет. В його очах горів такий гнів, що тепер я розумію: він правильно зробив, що пішов. Того дня він став для мене людиною, яка відштовхнула мене, як стілець. А мама тим, хто створив цей кошмар у нашому житті.
Роман, звісно ж, виявився нікчемою й кинув маму одразу після батька. Вона залишилася одна в жахливому стані. Чоловік пішов, коханець втік, син звинувачує її в розлученні. А я
Я почав гуляти вночі, потрапив у погану компанію. Спочатку крад
