Український варіант:
“Яка дитина у сорок один рік!” гримнув на Оксану чоловік. “У твої роки вже онуками няньчаться. Оксанко, годі дурниць!
Добре, тобі байдуже, що я думаю, це я вже зрозумів. Але ти точно подумала про цю дитину?
Я не хочу з капельницею під пахвою танцювати на її весіллі!
А якщо з нами щось станеться, поки вона маленька? Вирішуй сама. Або ми розлучимося!”
Оксана зі своїм чоловіком жила вже двадцять років. Заміж за Тараса вона вийшла дуже молодою, ще студенткою.
Усі ці роки вона вважала, що чоловік її опора, захист, найближча людина. Вона й уявити не могла, що колись він піде проти неї.
Нещодавно в родині спалахнув жорстокий скандал через несподівану пізню вагітність.
Тарас був категорично проти ще однієї дитини:
“Оксанко, ти з глузду зїхала? У нас троє чудових синів! Андрій вже студент, а Богдан і Олег закінчують девятий клас. Тобі їх мало?
А що діти скажуть? Що батьки з розуму вижили?”
“Тарасе, я все життя мрію про донечку,” наполягала Оксана. “Якщо Бог дав дитину, чому їй не зявитися на світ?”
“А якщо знову буде хлопчик, будемо народжувати пятого?” розлютився Тарас.
“А я певна буде дівчинка.”
Сини теж не підтримали матір. Дізнавшись про поповнення, близнюки Богдан і Олег заявили, що не ділитимуть кімнату з “новоприбулим”.
Старший, Андрій, теж висловився:
“Мамо, ти не боїшся? Раптом щось станеться?”
“Усе буде добре,” заспокоїла його Оксана. “Я ще не стара!”
Таке вже траплялося в її житті. Коли Оксана чекала другу дитину, Тарас теж був незадоволений.
Андрію було три з половиною роки, грошей не вистачало. Жили вони з батьками Тараса, і Оксана часто сварилася зі свекрухою.
Але коли дізналися, що будуть близнюки, все змінилося. Свекруха дала грошей на перший внесок за квартиру. Чоловік став уважнішим.
Богдан і Олег, на диво, виявилися спокійними дітьми, і Оксана навіть висипалася.
Андрій дуже зрадів братикам і допомагав з ними, даючи мамі хвилини відпочинку.
І цього разу Оксана сподівалася, що все якось владнається.
Але вже на третьому тижні почалися проблеми їй погано ставало прямо на роботі.
Оксана більше десяти років працювала майстром манікюру, але тепер їй рвало від одного виду флаконів з лаком.
Ліки не допомагали, і вона була змушена кинути роботу.
Весь день вона лежала, не маючи сили навіть помити посуд.
Їжу тепер купували, що не тішило ні Тараса, ні хлопців.
Після її “звільнення” грошей стало менше.
Тарас, працюючи фельдшером, почав брати подвійні зміни.
Андрій перевівся на вечірнє навчання і підробляв у магазині техніки.
Щодня Оксана відчувала осуд у їхніх очах.
Навіть батьки не підтримали, кажучи, що в такому віці народжувати небезпечно.
Сусідки шепотілися за її спиною.
На другому триместрі вона пішла на УЗД.
Лікар довго мовчав, дивлячись на монітор.
“Лікарю, хто там хлопчик чи дівчинка?” не витримала Оксана.
“Дівчинка. Але є проблема.”
“Що?” злякалася вона.
“Дефект нервової трубки. Серйозна патологія. Дитина може народитися інвалідом.”
Оксана розплакалася:
“Невже нічого не можна зробити?”
Лікар мовчав.
Вона вийшла, наче в тумані.
Додому їхала, не відчуваючи нічого.
У квартирі був Тарас.
“Я була на УЗД,” почала вона. “Дівчинка. Але… нервова трубка не закрита.”
“Що?” зблід Тарас.
“Лікар запропонував аборт. Але я не можу.”
“Ти збожеволіла! Це ж інвалідність! Завтра йдемо до іншого лікаря!”
“Я нікуди не піду.”
“Тоді і на мене не розраховуй!”
Він схопив сумку і почав збирати речі.
“Тарасе, що ти робиш?” заридала вона.
“Я не можу дивитися, як ти себе занапастиш! І дітей я заберу!”
Він пішов.
Його мати, Ганна Степанівна, здивувалася, побачивши сина.
“Що сталося?”
“Ми з Оксаною розлучаємося. Вона хоче народжувати хвору дитину.”
“Синку, це її вибір.”
“Мамо, а ти б народила Івана, якби знала, що він не виживе?”
“Так. Я вірила до останнього.”
Тарас задумався.
Наступного дня він пішов до поліклініки.
Апарат УЗД був зламаний.
“Ще один дешевий пристрій,” буркнула медсестра.
У нього зявилися сумніви.
Він знайшов колишнього колегу, який працював у приватній клініці, і вирішив повезти туди дружину.
Оксана не очікувала його повернення.
“Збирайся,” сказав він. “Поїдемо на повторне УЗД.”
У клініці лікарка довго дивилася на монітор, потім усміхнулася:
“Усе в нормі. Дитина здорова. Хочете послухати серце?”
Вони кивнули.
Тарас заплакав.
