Не стало Олени Сини приїхали з Києва у село під Полтавою на поминки.
Добре, що хоч зараз зявилися, перешіптувалися сусіди. Мати хоч в останню путь провели.
Поминальний обід минув, і сини з родинами вже готувались до відїзду. Аж раптом у хату зайшла тітка Ганна, сестра Олени.
Тітко Ганно, нам вже час вирушати, почав старший син Ігор. Треба замкнути хату. Вам би теж зібратися.
Як це їхати? здивувалась Ганна. А я ж вдома! Мені нікуди поспішати.
Усі здивовано подивились на неї
Мене часто повертають думками роки назад. Памятаю, як Роксолана з Юрком одружилися і переїхали до матері Юрка Марії.
Весілля у них було тихе, без шуму, бо вирішили зібрані гривні краще витратити на щось корисне, а не для показухи.
До того жили нарізно: Юрко з мамою в двокімнатній у Києві, а Роксолана в гуртожитку медичного коледжу. Додому не поверталася, бо мати, Оксана, завжди десь пропадала. Батька Роксолана не знала пішов, коли їй не було й трьох
Марія вирішила дати молодим пожити окремо. Взяла відпустку й поїхала до своєї сестри Олени у село на Сумщині. В Олени чоловіка давно не стало, і діти двоє синів дуже рідко приїжджали. Дзвонили й ті ще рідше
Олена, чесно кажучи, на них ображалась. Свої справи, турботи Але ж можна хоч раз на тиждень зателефонувати рідній матері! Просити нічого не хотіла справлялася сама, а як треба сусідів просила, або племінник із сестрою навідувалися. Юрко молодець, завжди щось уміє та допоможе, хоча зараз одружився, все менше приїжджає. Як і її сини І навіть наречених не приводили. На весіллі й побачила лишень. Та й онукам не судилося народитися.
Ганнусю, ти приїхала! зраділа Олена, коли відчинилися двері.
Дві сестри з самісінького дитинства були не розлий вода. Але Ганна поїхала до Харкова, вийшла там заміж, а Олена залишилася господарювати на землі. Обидві майже одночасно стали вдовами та більше не вийшли заміж.
Ти тепер за господиню будеш. У мене відпустка через тиждень закінчується. А чого Юрко не приїхав? Можна ж із Роксоланою вибратись до тітки, на село
Молоді хочуть трохи пожити самі звикають одне до одного. І я їм не заважаю. Та й весілля не гуляли тільки розписались. Роксолана сирота, мати в неї своє життя живе
Жалко дівчину. Але ти молодець, що не заважаєш. Нехай своїм життям живуть
Через день Юрко з Роксоланою таки приїхали. Тітка Ганна теж рада була. Її ж діти не приїжджають навіть на великі свята.
Як я вам рада! Мої все зайняті то робота, то поїздки зітхала Олена.
Роксолані у селі сподобалося. Вона згадала канікули у бабусі під Черніговом. Як бабусі не стало їй було лише 15, навчилася сама на себе покладатися.
Олена займалася господарством, Ганна готувала страви: борщ, вареники, пампушки Юрко паркан полагодив біля лазні, дах на хліві відремонтував. А Роксолана майже все літо порпалася на городі.
Облиш, це робота не твоя. Відпочинь!
Я в бабусі любила поратись на землі. Мені не важко душею відпочиваю
Відпустка збігла швидко. Гості повернулись до міста, а Олена знову лишилася сама. Вечорами липла туга, дзвонила старшому синові.
Мамо, ти що, злякалася?
Та ні, просто спитати, як справи Може, заскочите на вихідні?
Не маємо часу. До брата зателефонуй може, він не поїде на море у Залізний Порт.
Молодший теж був зайнятий. Їхали з друзями відпочивати, а до матері не було часу
Юрко ж казав: Ми приїдемо хати не кидайте!
Минали роки. Юрко з Роксоланою купили квартиру в Броварах. Не забували тітку, часто приїжджали, і діти в них проводили літо у бабусі. Дві бабусі: Олена і Ганна, вже були на пенсії.
Олениних рідних онуків доля не дала. Молодший син одружився на жінці з сином, а старший все будував карєру, згадав про сімю запізно. Приїжджали раз на декілька років. Зізвонитися ніколи справи, мамо!
Добре, що є Юрко, Роксолана, і сестра.
Катерина старіла. Якось захворіла, потрібні були ліки й кошти. Дзвонила синам, просила допомоги.
Мамо, що за дурниця, у кого часу зараз немає Одужуй сама вдома, рідні стіни лікують.
Юрко з Роксоланою оплатили путівку і відправили Олену з Ганною в Трускавець. Нехай і відпочинуть разом
Через чотири роки Олени не стало. Сини приїхали на поминки.
Добре, хоч попрощалися, пошепки говорили сусіди. Маму в останню путь проводили.
Вже збиралися повертатись у Київ та Харків, а Ганна з родиною Юрка лишились у будинку.
Тітко Ганно, вибачте, але хату треба замкнути Пора й вам
Нам не треба їхати, ми тут вдома! спокійно відповіла Ганна.
Усі здивовано перезирались.
Це ж мамин будинок! обурилася невістка. Тепер він наш, будемо продавати.
Що треба беріть на згадку. Все лишнє викинемо.
Ви візьміть щось на память про матір, спокійно сказала Ганна. А будинок сестра мені подарувала ще коли з санаторію повернулася.
Як це подарувала? А ми ж сини!
Сини? Виринули нарешті А де ви були всі ці роки? Як захворіла, жодного разу не приїхали. Сини!
Сини мовчки поїхали, навіть не виправдовуючись. Уже повертатись їм нікуди і телефонувати нікому.
Ганна переїхала остаточно у сестрин дім, свою квартиру в Харкові здає й допомагає синовій родині. А вони до неї приїжджають з онуками, допомагають. Хороша, міцна сімя. Тільки Олени не вистачає
Але вона завжди поруч. В їхній памятіУ літню тишу наповненого квітами двору частенько долинав сміх то прибігали внуки Юрка з Роксоланою. Ганна повільно доглядала свої клумби так, як колись Олена. У вечірньому вікні лампочка світила далеко вулицею і мешканці села вже звикли бачити тінь жінки, що довго сидить із вишитою подушкою від сестри, слухає, як у хаті розмовляють діти, як бренькає внук на гітарі, як пахне свіжий пиріг.
Іноді їй здавалося, що десь на порозі шелестить фартух, і тихий Оленин голос запитує, чи все добре. І Ганна посміхалася у відповідь:
Ти тут, сестро. Ти вдома.
Відтоді подвіря більше не знало самотності. Сміх, турботу, вечірні гостини усе, що Олена так хотіла, нарешті лишилося тут. І навіть хмари, пропливаючи над старим дахом, уважно вислуховували кожну радісну історію цієї нової, справжньої сімї, якій життя дало ще один шанс усе почати спочатку, з добром у серці та памяттю про найважливіше.
