Колись давно, на тихій воді Канівського водосховища, Віктор Петрович керував своїм човном. Пасажири мешканці Черкас із захопленням закидали вудки. День видався справді гарний: сонце гріло лагідно, легкий вітерець коливав воду, а риба добре йшла на гачок.
Вікторе Петровичу, он там щось видніє! раптом скрикнув один із чоловіків, показуючи на середину водної гладі.
Капітан прищурив очі, вдивляючись у далечінь:
Ніби птах Хм, ні, щось інше.
Коли човен підійшов ближче, всі здивовано замовкли. У воді, ледве тримаючись на поверхні, метушився кіт. Рудий, промоклий до нитки, він уже майже не мав сил боротися.
Ото диво! похитав головою Віктор. Як він тут опинився? До берега ж неблизько!
Може, з човна випав? припустив хтось.
Або течія винесла, додав інший.
Кіт жалібно промявкнув і спробував пливти до них, але рухи його були все слабші.
Досить, хлопці, рибалка почекає, вирішив Віктор, беручи підсак. Треба витягти нещасного.
Виловити кота було непросто він дряпався, виривався, але врешті його вдалося підхопити й підняти на борт.
Зовсім безсилий, зітхнув Віктор, загортаючи тремтячу тварину в старий кожух. Скільки ж він у воді пробув?
Кіт стиснувся в кутку й дивився на людей наляканими очима. Мокра шерсть злипалася, а вуса здригалися.
Який гарненький, проказала дружина одного з чоловіків. Ще й молодий.
Треба до лікаря його, заклопотався Віктор. Хто знає, скільки води наглотався.
Ветеринар, оглянувши кота, запевнив:
Живий, хоч і виснажений. Відпочинок, догляд і одужає.
А господарі? спитав Віктор.
Можна розпитати по селу, але схоже, що бездомний.
Віктор забрав рудого додому. Дружина його, Оксана, зраділа:
Господи, який худий! Зараз годуватимемо!
Спочатку кіт ховався під печкою, виходив лише до миски. Потроху почав освоюватися. А через тиждень уже мурчав, коли Оксана гладила його по спині.
Знаєш, сказав Віктор, може, залишимо його?
З радістю, усміхнулася Оксана. Як назвемо?
Доля, відповів Віктор. Бо доля сама до нас приплыла.
Кіт, ніби зрозумівши, підняв голову й голосно нявкнув.
Минув місяць, і Доля став справжнім членом родини. Встрічав Віктора біля воріт, грівся на колінах у Оксани, умів випросити шматочок риби. Тільки воду обходив стороною навіть до миски підходив обережно.
Травма, пояснювала Оксана сусідкам. Після такого не дивно.
А може, так і треба було? міркувала сусідка Галя. Саме до вас і приплив.
Віктор почесав кота за вушком:
Може, і справді так і ма
