Фальшивка для найдорожчої люди
Але обручки тобі робитиму саме я, запамятай це!
Ярослав сказав це з такою впевненістю й дитячою щирістю, що Наталя не втримала сміху.
Ярославе, ми зустрічаємось лише кілька місяців, Наталя взяла чашку кави, приховуючи усмішку. Про яке весілля йдеться?
Я бачу, як він на тебе дивиться, Ярослав потакував, ніби знав наперед. Тож готуйся. А коли дійде до обручок одразу до мене. Зроблю шедевр, обіцяю.
По дорозі додому Наталя думала про те, наскільки важлива для неї ця дружба. Ярослав був поруч пятнадцять років ще з університету. Пятнадцять років підтримки та довіри. Коли Ярослав обрав шлях ювеліра, Наталя щиро ним пишалася. Спостерігала, як росте його майстерня, як зявляються постійні клієнти. Його роботи стали відомі у місті, а Наталя часто радила друга знайомим.
Через кілька місяців, коли Олексій зробив пропозицію, питання з обручками вирішилося саме собою. Кому ще вона могла довіритися?
Ярослав присунув стілець, сів поряд, і вони почали малювати ескізи. Наталя показувала, які лінії їй подобаються, Ярослав пропонував варіанти, корегував. Година минула непомітно. На столі лежало кілька начерків, і один був явно кращий за інші витончений, із переплетеними візерунками.
Ось це виглядатиме неймовірно, Ярослав постукав олівцем по малюнку. Але робота складна, часу піде багато. Доведеться додати до вартості.
Наталя задумалася. Бюджет на весілля був розписаний до копійки.
Ярославе, а якщо я принесу своє золото на переплавку? Це здешевить?
Звичайно. Якщо золото якісне, з пробою, то так. Тоді платиш лише за роботу.
Наталя згадала про скриньку з бабусиними прикрасами. Там був браслет масивний, старовинний. Два ланцюжки. Пара кілець. Бабуся залишила їй ці речі. Але Наталя не знаходила їм застосування. А переплавити на щось важливе це було б правильно.
Добре. Я принесу золото, ти робиш обручки. Домовились?
Домовились, Ярослав стиснув їй руку. Зроблю найкращу роботу в житті. Для найдорожч
