“Сам хотів сам і роби”
Мам, ви народжували для себе, а не для мене, то й возіться зі своїм Іванком самі. А мені треба виспатись перед навчанням.
Богдане, ну я ж не так часто тебе прошу. Лише разок відвести його до школи. Адже перше вересня, усі будуть з батьками…
Саме тому з батьками, перебив матір син. А де були мої, коли в мене були лінійки? Завжди з малим. То нехай і він сам іде, не вмре.
Та не завжди ж… Лише пару разів так вийшло. Ми ж не спеціально…
Ось і зараз так вийшло, спокійно відповів Богдан і відхлипнув чаю.
Марія розгубилась. Вона не чекала такого спротиву. Адже вони ж годують, одягають Богдана, а він навіть не хоче бути частиною родини.
Так… почала Марія, насупившись. Вибачай, Богдане, але ти живеш у родині. А в родині всі повинні допомагати. Ми з батьком тобі допомагаємо: даємо гроші, готуємо, прибираємо, іноді навіть у твоїй кімнаті. Будь ласка, допомагай і ти.
А я не просив прибирати в моїй кімнаті. І без ваших грошей проживу. Мені вже вісімнадцять, я не нянька. Моя думка теж має значення.
Після цих слів Богдан узяв свою чашку, пішов у кімнату. А Марія залишилася сама. З важкістю на серці, невирішеною проблемою і, що найгірше, з думкою, що її син егоїст.
Коли він встиг таким стати?
Перший шлюб Марії був невдалим. Батько Богдана так і не подорослішав, лежав на дивані, грав у ігри, а не будував сімю. Іногда працював, але приносив копійки. Одного разу Марія вирішила більше не чекати: пішла на розлучення і поїхала до мами.
Коли Марія вийшла заміж вдруге, Богдану було пять. Він прийняв нового батька Олега, який швидко знайшов з ним спільну мову.
А коли Богдану було десять, народився Іванко. Мабуть, тоді все й почало йти шкереберть, хоча Марія цього не помічала.
Того року Богдан вперше пішов на лінійку сам. Марія після пологів була не в стані, Олег працював, а дідусі з бабусями жили далеко.
Богданку, ну так вийшло… Ти ж дорослий, впораєшся? благаюче запитала мати.
Впораюсь, зітхнув він.
Тоді Марії здавалося, що все гаразд. Але, як виявилося, він все запамятав.
Через три роки історія повторилася. Цього разу Марія не пішла, бо Іванко захворів у садочку.
Взагалі Іванко часто хворів. Одного разу навіть приніс із садка вітрянку якраз перед поїздкою Богдана з класом у Київ. У підсумку він залишився вдома.
Мам, я все розумію, але може, хоч на карантин його відсадите? роздратовано спитав він, коли Марія мазала його зелёнкою.
Богдане, ми ж одна родина…
Згодом син став упиратися, коли його просили допомогти по дому. Спочатку він просто тягнув час, а потім почав відкрито відмовлятися.
Чому я маю прибирати у вітальні, якщо я там не буваю? Ви там з Іванком сидите ви і прибирайте, заявив він одного разу.
Зате ти користуєшся кухнею, відповіла мати. А прибираю там я.
Ти кожну краплю витираєш. Жив би я сам не парився б. Тобі це треба то ти й роби.
І ось тепер Іванка було некому відвести до школи. Дідусі далеко, Олег у відрядженні, а Марію не відпустили з роботи. А Богдан вперше відмовився начисто.
Марія подзвонила чоловіку.
Зрозумів. Дорослого життя захотів? Ну що ж, поговоримо, похмуро сказав Олег.
Тільки без крайнощів… злякалася Марія. А то втече від нас.
Нехай тікає. Подивимось, як він житиме без «тато, підвези» чи «мам, забери посилку».
Проблему з Іванком вирішила подруга Марії Наталка, яка відвела його на лінійку і погуляла з дітьми.
Наталю, дякую, дуже виручила, з вдячністю сказала Марія.
Та годі, ти ж теж мою допомагала. Матусям треба триматись разом.
Наталка запропонувала два варіанти: або повністю перестати допомагати Богдану, або зняти йому квартиру, щоб зрозумів, як це жити самостійно.
А якщо навчання кине?
Якщо захоче втекти втече. Я ось заміж утекла.
Коли Олег повернувся, вони зняли Богдану квартиру на два місяці. Заповнили холодильник, прибрали і віддали ключі.
Зрозумів. Виганяєте, буркнув він, але ключі взяв.
Ні в якому разі. Ти наш син. Але якщо не хочеш жити з нами живи сам.
Хто сказав, що не хочу?
Спільне життя це не лише права, а й обовязки.
Місяць Богдан мовчав, а потім почав дзвонити: як вимити плиту, яким порошком прати. Одного разу запитав, як зварити борщ. Тоді Марія запросила його в гостину, нагодувала, дала продуктів.
Ми за тобою сумуємо.
Він мовчав, лише міцно обняв її на прощання.
А через три місяці він прийшов із серйозною розмовою.
Хочу повернутися. Але чесно. Іванко ваша відповідальність.
Він твій брат, фыркнув Олег.
Стоп, втрутилася Марія. Богдан має рацію. Не хоче доп
