Чи можеш ти зараз винести валізу? запропонувала дружина.
Забирай! відповіла вона.
Що це? здивувалась дівчина, готова була до довгого відпочинку, так швидко?
Ну, ось і все! Чи винесеш ти зараз свою валізу? підвела Світлана.
«Яка ще валіза? Тримайте свої валізи самі!» подумала Нонка, ступаючи по килиму в передпокої, і вийшла: здавалось, усе пройшло спокійно, та лишився невеликий присмак.
Увечері вдома розірвався скандодаток.
У вас буде дитина! з гордістю виголосила Нонка, озирнувшись на Олексія, очікуючи реакції. Хіба ти не радий, коханий?
Нонна Степанова поступила до коледжу у Київському політехнічному інституті на третьому курсі. Разом із Вадимом Рижиковим вони переїхали з Луцька. Батька Вадима, військового, перевели на інший пост, і сімя переїхала. Дівчина, що була з ним, вирушила слідом за коханим: Нонка виявилася справжньою бойовою подругою.
А от Вадим ні. Тож коли після переїзду дівчина зрозуміла, що скоро стане мамою, її кавалер зник. Справді зник з радарів: відїхав від батьків, куди невідомо, забрав документи останнього року медичного коледжу і був недоступний за телефоном.
Тоді Нонка помітила, що їй приділяє увагу привабливий викладач анатомії Олексій Юрійович.
Нонка була розумною дівчиною, її кучерява голова працювала добре. Повернутись з вагітністю до батька було неможливо це не сулало нічого доброго. Дитина була єдиною надією батьків. Якщо ж вона з’явилася назад, то могла б нарікати їх на зайву ротову навантаженість.
Тоді з’явився варіант тридцятирічний зрілий чоловік, вже становлений у суспільстві. Не було таємниці, що в сім’ї Олекси дітей не було.
Дівчина вступила у зв’язок з одруженим Олексієм. І з радісним здивуванням помітила, що він не надто переймається контрацепцією отже, хоче стати батьком.
Ну що, Олексе здійсню твою мрію! Ти станеш щасливим татом! подумала красива Нонка і розпочала виконання.
Через півтора місяці можна було повідомити коханому радісну новину: дитина народиться в сім’ї, а хтось буде доглядати. Розумний не скаже, дурень не помітить.
Все було організовано на високому рівні спочатку легка вечеря в урочистій обстановці: Нонка орендувала кімнату у самотньої бабусі за символічну плату.
Старенька була досить вправною у справах інтимних і не перешкоджала зустрічам донечки з кавалерами, задовольняючись мінімумом: лише щоб платили за комунальні послуги і іноді підкидували смаколики. Життя пенсіонерки було нелегким.
Коли Олекса випив келих вина, а Нонка лише відкушувала, вона простягнула коханому позитивний тест на вагітність, мов у серіалах, і заявила: «У вас буде дитина! У нас буде дитина! Хіба ти не радий, коханий?»
Але чоловік не відреагував, як очікувалося: не підняв її в танець, не підняв на руки і не запропонував одружитися. Після короткої тиші сказав:
Я не готовий!
До чого ти не готовий? здивувалась Нонка. За моїм розумінням ти завжди був готовий, як пионер!
До дитини!
Тобто, готовий до дітей, а далі вибач, а? усміхнулась дівчина, і тут облом?
Олексій Юрійович проігнорував питання і просто вийшов.
Ну і хворий викладач! вигукнула Нонка, адже в її сім’ї не дотримувалися церемонії російської мови.
Не варто думати, що чоловік був безсердечним і підлий просто Олекса виявився безплідним! Тож дитина не могла бути його.
Крім того, Олекса пам’ятав, що Нонка колись «гуляла» з зниклим Рижиковим. Пазл склався.
Безплідність Олекси виникла в дитинстві після перенесеного кору. Це хвороба з веселою назвою принесла невеселі наслідки.
Після трьох років шлюбу подружжя почало обстежуватись: вагітність у дружини не наступала навіть у сприятливі дні. У сперматограмі виявили мало і майже нерухомих сперматозоїдів.
Коли потрібно «запас», одного швидкого сперматозоїда достатньо, а коли ні їх неможливо зловити. Це знали лише вони удвох і тримали в суворій таємниці, вдаючи, що активно працюють над проблемою.
Пізніше вони вирішили, можливо, взяти дитину з дитячого будинку. А поки жили для себе, що теж було непогано.
Батько Олекси його мати вже давно померла, а сам він мав онкологічне захворювання. Люди його жаліли і не хотіли розчаровувати: він жив з надією, що скоро йому подарують внука. Хвороба прогресувала, і Олекса зі Світланою справедливо вирішили, що батько повинен піти, залишивши його щасливим, бо зайві знання лише множать скорботу.
У пари все було добре: Олекса любив Світлану так, любив! А Світлана довіряла чоловікові. Маленька зрада, за їхньою логікою, лише зміцнює шлюб.
Після того як Нонка оголосила про свою вагітність, увага до неї з боку викладача значно зменшилась. Олекса став ігнорувати студентку Нону Степанову, і вона, не маючи кращих ідей, вирішила прийти до нього додому.
Світлана, спокійна жінка, у відповідь на слова Нонки про велику любов і материнство, реагувала коротко й без емоцій:
Забирай!
Що це? здивувалась дівчина, готова до довгого відпору, так швидко?
Ось і все! Чи виніс ти зараз свою валізу? підвела Світлана.
«Яка ще валіза? Самі тримайте свої валізи!» подумала Нонка, ступаючи по килиму в передпокої, і вийшла: здавалось, усе пройшло спокійно, проте залишився невеликий присмак.
Увечері вдома розірвався скандодаток.
Кому ти довіряєш, Світлано? запитав Олекса, щиро обурений. Немає де ставити проби! Хіба ти не знаєш, хто я? Я ж порядний сім’янин!
Так, Олекса дійсно був порядним сім’янином і не мав звязків, що його брудили, чи, можливо, їх просто не помічали?
Світлана повністю довіряла чоловікові і знову повірила йому: питання було вичерпано. Не важко здогадатися, що ніхто з валізою не прийшов.
Студентка Степанова, не дочекавшись коханого, не йшла в деканат «качати» права і звинувачувати викладача в харасменті. Нонка не була глухою і прекрасно розуміла, що час комуністичних партій настав.
«Ми підемо іншим шляхом!» говорив колись незабутній Ілліч. І Нонна вирішила скористатися словами вождя.
Тож вона рушила до Юрія Сергійовича потенційного тестя, батька Олекси. Адрес можна було знайти в інтернеті.
Батько перебував у стані спокою через прийом препаратів, тому, коли з’явилася приваблива дівчина, вагітна від сина, з доброю душею, він сказав: у мене буде онук! Нарешті його мрія здійснилася!
Не розмірковуючи, він одразу запропонував красуні матеріальну допомогу у розмірі тридцяти тисяч гривень на місяць. Справедливо подумавши, що син ще не визначився, дозволив йому вирішувати спокійно. А дідусь, звісно, не залишить її і буде допомагати!
Крім того, Юрій любив Світлану і не хотів створювати їй проблем, тому вирішив тримати все в таємниці.
Окринена Нонка пішла з відчуттям переваги: життя вдалося!
Дівчина одразу взяла академічний відпуск, хоча могла б ще навчатися до декрету, як наказував вождь. Але навіщо терпіти, якщо щомісячно надходила непогана сума?
Для когось це був мізер, а для Нонки, що виросла в небагатій сім’ї, значна сума. І почалося її щасливе життя.
Вагітність проходила добре, практично без токсикозу. Нонка ходила по крамниці і купувала рожеві речі для малечі: УЗД показало, що буде дівчинка.
Вона іноді завітала до дідуся Юрка: він радо зустрічав майбутню бабусю і годував смачними фруктами, які Нонка не могла собі дозволити.
Коли настав час пологів, він приїхав забрати її з пологового будинку, хоча вже був у колясці сидячий йому важко ходити, але він приїхав і пообіцяв не залишати її й після свого виходу.
Звичайно, не залишить! думала жуюча вишню Нонка. А цей нудний Ленька ще сльозами умоється!
Юрій Сергійович пішов, коли дитині виповнилося шість місяців: хвороба, як часто буває, перемогла.
Нонка прибилася на похорони. Сосідастарша погодилася посидіти з дитиною, сказавши: «Тільки з ліжечка не дістану, а то нехай лежить, я присмотрю».
Навіщо вона це зробила? Хто її знає! Мабуть, думала, що одразу оголосять заповіт, у якому буде згадана «онука» Юрія, бо він обіцяв! Та заповіту не було ні тоді, ні пізніше: слова діда не збулися.
Родичі, побачивши Нонку на похоронах, здивувалися, але не стали сваритися, як часто буває на поминках: її просто не запросили.
Бо сиделка, яка була присутня, розкрила всю правду, яку довго ховали за проханням Юрка.
Тоді, коли Нонка спробувала без запрошення ввійти в автобус, що відправлявся на поминальний обід, водій, за проханням подружжя, зачинів перед нею двері. Автобус рушив і набрав швидкість, хоча Нонка гналася за ним і стукала кулаком у двері.
У неї було скоплений запас: навіть з цих тридцяти тисяч гривень вона вміла відкладати. Плюс материнський капітал, плюс допомога як одинокій матері: на життя мало вистачало.
Вона ще вирішила влаштуватись на роботу, а потім навчатись дистанційно. На роботу її взяли до медичного центру приймати вхідні дзвінки, чого їй достатньо з медичною освітою.
Семимісячну донечку Нонка посадила в ясла.
Через рік після похорону тестя Світлана завадилася і теж завагітовала! Активізувалися, нарешті, у Олекси ті самі «чоловічі» клітини!
Ось що на сонці твориться: люди просто сходять з розуму від збудження! Чому ж сперматозоїдам не збуджувати? Вони ж теж живі!
У пари народився чудовий хлопчик, радість не знала меж.
У них усе було, як завжди, добре. Іноді Світлана згадувала той випадок, коли до неї прийшла Нонка, ніби вагітна від її чоловіка. Може, дівчина і не брехала?
Але жінка відганяла ці думки: «Господи, яка вже різниця?». Олекса виявився надзвичайним батьком: турботливим, люблячим і ніжним! Точно таким же, як і її чоловік.
І на все інше дивитися не було часу.
