Після сімдесяти років життя вона стала непотрібною нікому навіть рідний син і дочка не зателефонували з привітаннями на день народження.
Леся сиділа самотньо на лавочці в лікарняному сквері. Її щоки були змочені сльозами. Саме сьогодні їй виповнилося сімдесят, та жодна дитина не згадала про це, не подзвонила і не написала. Лише сусідка по палаті привітала її скромно, зате щиро, навіть солодкий гостинець подарувала. Медсестра Оксана вручила їй на честь ювілею стигле яблуко. В цілому тутешня лікарня була непоганою, але персонал залишався байдужим.
Усі тут розуміли: дітей приводять стареньких сюди, коли ті стають тягарем. Лесю привіз син, прикрившись словами, що їй варто відпочити і підлікуватися, та насправді вона заважала невістці.
Вона мала трикімнатну квартиру в Києві. Син змусив переписати її на нього – запевняв, що матиме матір у своєму домі завжди. Та лише вона підписала папери, в оселю підтягнулася вся його родина, й розпочалася невидима війна з невісткою.
Та постійно дорікала: то борщ нелюбий, то калюжа у ванній, то ще щось. Спочатку син заступався за матір, а потім став грубити у відповідь. Леся почала помічати, як син шепочеться з дружиною про неї.
Якось син відверто сказав: “Мамо, тобі треба трохи підлікуватися і відпочити”.
Материнське серце стиснулося:
Ти хочеш відправити мене в дім для літніх людей, сину?
Син спалахнув, відвів погляд:
Мамо, не вигадуй. Це санаторій, ти місяць відпочинеш, а потім повернешся…
Він привіз її сюди, підписав якісь папери, пообіцяв швидко повернутися і зник. Вона вже два роки мешкала в цьому пенсіонаті.
Відчаю не було меж. Дзвонила синові відповів незнайомий чоловік. Той так і відказав: “Син ваше житло продав”. Де його шукати, не знала. Довгі ночі Леся плакала, бо ще на підїзді до пенсіонату розуміла: додому вже ніколи не повернеться.
Особливо пекло серце від згадки про дочку. Колись на догоду синові, вона скривдила свою Мар’яну
Леся народилася в селі на Тернопільщині. Мали просторий хату, господарство. Якось сусід примчав до її чоловіка на поріг: мовляв, у Львові легко і робота, і квартира.
Чоловік загорівся ідеєю, умовив Лесю. Продали все, чим жили, і переїхали в місто. Сусід не збрехав квартиру дали, меблі купували поступово, навіть запорошену “Жигулі” придбали. У тій машині й сталася трагедія
Чоловік загинув наступного дня після аварії. Поховавши єдиного опору, Леся залишилася з сином і донькою. Навіть вечорами вимивала підлоги в підїздах, щоби прогодувати дітей. Сподівалася: підростуть і вона опиниться у добрих руках. Та сталося інакше.
Першим у халепу вскочив син. Щоб його не посадили, довелося брати позики не одну тисячу гривень. Згодом донька Мар’яна вийшла заміж, народила онука. Все було добре, та дитина захворіла. Донька кинула роботу, сама доглядала хворого сина, а лікарі довго не могли поставити діагноз.
Коли внуку нарешті визначили хворобу, лікуватися треба було лише у вузькопрофільній лікарні в Одесі на черзі стояли роками. У лікарняних коридорах Мар’яна познайомилася з вдівцем, у якого донька теж лишилася зі схожим діагнозом. Так і почали жити дружною родиною.
Минуло чотири роки, зять Мар’яни захворів, потрібно була складна операція коштувала великі гроші. Леся відкладала їх як перший внесок для майбутньої квартири її сина.
Коли Мар’яна прийшла просити позичити, Леся відмовила. “Навіщо чужому?” сказав її холодний розум, а материнське серце розірвалося. Донька відвернулась: “Відсьогодні у мене нема матері”. І вже одинадцять років не розмовляла з Лесею.
Леся підвелась з лавки, пішла до корпусу пенсіонату. Та раптом почула крик:
Мамо!
Серце защеміло, вона озирнулась і бачить Мар’яну. Враз ноги підкосилися, ледь не впала, донька підхопила під руки.
Я так довго тебе шукала Брат не хотів називати адресу, тільки коли пригрозила судом через незаконний продаж квартири, розповів, де ти. Пробач мене, мамо, що так довго не приходила Спершу дуже сердило, а далі соромилася. А кілька тижнів тому наснилося: ти ходиш по темному лісі й плачеш. Уранці прокинулась душа розірвалася. Чоловікові розповіла, він і дав благословення їхати до тебе. А коли приїхала у квартирі чужі люди. Довго ще шукала брата, а тепер заберу тебе у нас великий дім біля моря, приїдеш жити з нами
Леся притиснула доньку до грудей, і розплакалася. Але цього разу з її очей лилися сльози радості.
