«Ти обкрадаєш мого сина – він навіть лампочку купити не може!» В неділю зранку я лежала, загорнувшись у ковдру, на дивані. Мій чоловік поїхав до своєї мами, щоб поміняти лампочки. Але справжня причина, з якої вона покликала сина в гості, була зовсім іншою: — Сину, ти не забув, що в Ігоря сьогодні день народження? Мій чоловік — справжній розбазарник. Його зарплати вистачає лише на декілька днів. Добре, що на комуналку і харчі мені грошей дає. Все інше витрачає на купівлю нових ігор і пристроїв до них. Я не звертаю на це увагу, бо вважаю, що чоловік має право на своє захоплення, краще вже ігри, ніж гараж із друзями чи нічні гулянки. До того ж, десь читала, що перші сорок років дитинства — найважчі у житті кожної людини. Я не для співчуття це описую, а щоб пояснити, чому у мого чоловіка вічно порожні кишені. У мене таких проблем нема — навіть трохи заощаджувати виходить. Часто позичаю чоловікові гроші, якщо терміново треба. Але завжди відмовляю, коли це стосується матері, племінників чи сестри. Звісно, я знала про день народження Ігоря — ще тиждень тому придбала йому подарунок. Перед поїздкою до родини віддала чоловікові дарунок і сіла дивитися фільм. Я не їду, бо з родичами чоловіка нас поєднує лише взаємна антипатія. Вони вважають, що я його не кохаю, бо не даю грошей на їхні потреби та не наглядаю за племінниками. Якось погодилася посидіти з дітьми своячки на годинку, але забрали їх лише за півдня, я запізнилася на роботу й ще й посміла висловити невдоволення. За це свекруха й сестра чоловіка обізвали мене хамкою й безстидною. Всі подальші прохання про нянькування я ігнорувала. Але не заперечувала, коли сам чоловік бавився з племінниками, мені теж подобалось. Не встиг чоловік повернутися, як за ним приїхали всією родиною, з племінниками. Свекруха роздягтись не поспішала й наголосила: — Ми вирішили, що на день народження Ігорю подаруємо планшет за дві тисячі. Тепер ти зобов’язана дати тисячу гривень за цей подарунок. Давай! Я, можливо, й не була проти подарувати гаджет, але точно не за такі гроші. Я жодної копійки не дала. Чоловік і собі почав звинувачувати мене у жадібності. Я відкрила ноутбук і покликала Ігоря. Ми разом обрали й купили йому подарунок саме той, що йому сподобався. Ігор радісно побіг до мами, котра так і сиділа у коридорі. Своячка завжди мала загребущі руки — все липло. Але щирий мій жест не зачепив свекруху. — Тебе ніхто не просив! Ти повинна була дати гроші. А так з моїм сином — він як жебрак: лампочку купити не може. Віддай мені тисячу гривень — ти знаєш, це гроші мого сина! І тут вона вже полізла в мою сумку, яку я залишила на тумбочці. Я сказала чоловікові: — У тебе три хвилини — попроси їх вийти! Мій чоловік таки взяв свекруху та вигнав з нашого дому. Три хвилини — і порядок. Тому я краще вже дозволю чоловікові витрачати свою зарплату на ігри, ніж щоб мамочка все у нього забирала. Нехай вже тратить на задоволення, ніж віддає цим нахабам. Сиджу й думаю: краще б за сироту вийшла! (Ukrainian adaptation and title:) «Ти грабуєш мого сина — він і лампочку собі купити не може! Сімейний скандал на день народження племінника, або чому гроші чоловіка йдуть на ігри, а не на маму й родичів»

Ти оббираєш мого сина, він навіть лампочку не може собі купити.

У неділю зранку я лежала під пледом на дивані й намагалася втопити свій побутовий креатив у чашці кави. Мій чоловік поїхав до своєї мами не лампочку крутити, а насправді залагодити її чергову вигадану «термінову справу». Причина її дзвінка була банальною:

Сину, хіба ти забув, що сьогодні у Славка день народження?

Мій чоловік справжнісінький марнотратник. Його зарплати вистачає майже на тиждень, якщо економити на всьому, крім ігор та ґаджетів до них. Добре хоч гроші на комуналку і продукти видає мені, бо інакше й макарони розтягував би по цукерці на день. На решту не зважаю хай хлопчина собі грає, головне, щоб у гаражах не зависав і клуби не відвідував. Усюди пишуть: перші сорок дитячих років найтяжчі для кожної людини.

Та це не історія про скарги й співчуття просто поясню, чому в чоловіка завжди дірка у кишені. В мене таких проблем немає: навіть вмію трошки відкласти «на чорний день». Часом навіть позичаю чоловіку, якщо у нього форс-мажор. Але, якщо гроші потрібні на його маму, племінників, сестри завжди категоричне ні.

О, точно! Сьогодні ж день народження Славка! Тиждень тому купила йому подарунок. Перед тим як чоловік поїхав до родичів, вручила йому пакетик і повернулася до свого фільму. З родичами ми давно порозумілися підтримуємо рівень здорового іронічного відчуження.

Вони переконані, що я не люблю їхнього хлопчика, бо не фінансую їхній сімейний колгосп і не сідаю няньчити племінників. Один раз погодилась прийшла на годинку, а забрали дітей через півдня! Звісно, я була незадоволена, і дозволила собі це озвучити. За це свекруха й золовка оголосили мене безстидницею і грубіянкою. З того часу всі їхні «посидь з дітьми» викликають у мене тільки саркастичну посмішку. Чоловік, навпаки, завжди радий своїм родичам я ж і сама з дітками залюбки граюся.

Не встиг чоловік поїхати і через годину вся родина у повному складі, з племінниками, вже у нас. Свекруха, не скидаючи пальта, прямує до вітальні й каже:

Вирішили: на день народження Славкові купуємо планшет! Сам вибрав, дві тисячі гривень коштує. Ти мені винна тисячу чекаю готівку!

Ну як вам? Я б, може, й купила дитині планшет, але точно не за таку космічну суму!

Звичайно, грошей я не дала. Тут навіть чоловік почав скаржитись на мою «скупість». Захожу на ноутбук, гукаю Славка за пять хвилин разом вибираємо й купуємо гаджет, який йому реально сподобався.

Хлопець щасливо побіг хвалитись мамі, яка обжила коридор, як свою територію. Золовка завжди мала «приліпаючі» до чужих речей руки, так що я пильна. Свекруха, замість подяки, ще більш обурилася:

Ми не просили тебе купувати, мала б просто дати гроші. З моїм сином живеш, а він як жебрак навіть лампочку не може купити! Давай сюди тисячу гривень, це гроші мого сина.

І тут вона тягне руку до моєї сумки на тумбочці. Я зиркнула на чоловіка й прошипіла:
Три хвилини, щоб їх не було в квартирі!

Чоловік схопив маму під руку й буквально виставив її за поріг добре що я не вимагала дві хвилини.

Так от, хай краще мій чоловік тратить свої гривні на ігри, бо інакше все розтягує його мамуся з ріднею. Краще хай купує собі до душі механічного кота чи три пари нових геймпадів, ніж віддавати на «родинні проекти».

Ось так і вдумуюся може, таки за сироту треба було виходити заміж!