Після розлучення батьки вигнали доньку з дому Я благала залишити мене, але мама була непохитна: швидко зібрала мої речі у рюкзак, дала трохи грошей і виставила за двері. Наша сім’я була звичайною: тато, мама, я та дідусь Олексій. Колись у нас все було добре, але потім мама перестала дбати про себе, а тато знайшов молодшу жінку. Та жінка чекала дитину від тата, мама ж не змогла пробачити зраду, і батько пішов до коханки. Кожен із батьків почав жити власним життям — але для мене там не знайшлося місця. У той час я навчалася у восьмому класі, і мама привела додому значно молодшого чоловіка. Я протестувала, почала спілкуватися з поганою компанією: спробувала алкоголь, обрізала волосся та пофарбувала його у рожевий. Мамі було байдуже — вона зовсім не цікавилася мною і зрештою вигнала з дому після чергової сварки. Вона сказала: “Ти вже доросла, як і твій тато, я хочу сімейного щастя, тож збирайся й іди до свого батька!”. Я благала її, але вона тільки кидала мої речі до рюкзака й виставила мене на вулицю. Коли я прийшла до батька, він теж не захотів приймати: “Це квартира моєї дружини, і вона не дозволить тобі жити з нами. Повертайся до матері!” Я нічого не знала, що робити, купила квиток на потяг і поїхала до маленького містечка на півночі України. Там закінчила технікум і стала кухаркою. Потім зустріла хлопця, закохалася, вийшла заміж і ми разом купили квартиру. Мій чоловік виріс у дитбудинку, він постійно просив мене пробачити батьків: “Ти щаслива, бо маєш і маму, і тата, але через гордість обираєш сирітську долю. Ніхто не застрахований від помилок — йди до них і поговори”. Ми поїхали з чоловіком у моє рідне місто. Коли подзвонили у двері, їх відчинили мої вже немолоді батьки. Мама, побачивши мене, впала на коліна й почала просити вибачення. Я зрозуміла — вже давно їх пробачила, просто сама собі цього не визнавала. Ми з чоловіком зайшли до оселі, я їх познайомила, а потім сказала батькам, що вони стануть бабусею і дідусем. Батьки розповіли, що знову зійшлися після того, як почали разом шукати мене. Моя втеча їх з’єднала, і ми знову стали сім’єю. Друга дружина тата, побачивши, як він сумує за мамою, відпустила його, а згодом вийшла заміж за іншого чоловіка — саме той, з ким зраджувала батька. З’ясувалося, що тато не був батьком її дитини — вона сама цього не знала, доки не зробила тест. Тепер мої батьки щасливі, і я також. Все сталося так, як я мріяла у юності: мама і тато знову разом під одним дахом.

Я благала, та мама була непохитна. Вона нашвидку накидала мої речі в старий рюкзак, сунула мені кілька стогривневих купюр та мовчки виставила за двері. Колись у мене була звичайна сімя матуся, тато, я та дідусь Микола. Жили ми у Черкасах, і все було добре, поки мама раптом не збайдужіла до усього на світі, а тато закрутив роман з іншою.

Нова пасія тата була значно молодшою за нього, швидко завагітніла, і мама йому зради так і не вибачила. Тато зібрав речі і пішов до тієї жінки, а мама замкнулася у собі. З того часу кожен з батьків почав будувати своє власне життя і у цьому житті місця для мене вже не було.

Коли я закінчувала восьмий клас, мама привела додому якогось молодика, майже на десяток років молодшого за неї. Я спробувала протестувати але мене ніхто не чув. Потім зявилися погані друзі, з якими я почала пити, відрізала волосся під хлопця і пофарбувала у яскраво-рожевий. Мама була цілковито зайнята собою й тим чоловіком, тому на мої вчинки ніхто не зважав, я відчувала себе чужою у рідній хаті. Після першого курсу коледжу, після чергової сварки, мама виставила мене за поріг.

Її голос лунко відбився у передпокої: «Послухай, Роксолано, ти вже доросла. Я, як і твій батько, хочу справжнього щастя, а тому збирай речі і йди жити до свого тата!»

Я благала її з усіх сил, але вона лиш суворо кинула: «Перестань, годі вже цих сцен», і задвигала мене надвір із наплічником. Я зі сльозами подалася до тата, та коли постукала у його квартиру, він навіть не відкрив як слід двері: «Слухай, ця квартира належить моїй дружині. Вона не погодиться, щоб ти тут залишилася. Повертайся до мами, поговори з нею, зрозумій її». І зачинив двері прямо перед носом.

Я не мала куди йти, тому купила квиток на київський потяг за останні гривні. За цей час в моєму житті багато чого сталося. Опинилася у невеличкому містечку на півночі України, вступила до кулінарного технікуму, згодом працювала кухаркою у їдальні.

З часом я познайомилася із хлопцем Іваном, полюбила його і вийшла за нього заміж. Разом ми придбали маленьку квартиру за власні гроші. Іван, колишній мешканець дитбудинку, завжди переконував мене пробачити батьків: «Ти не розумієш, що значить зростати без любові й родини. Життя надто коротке для образ».

Я все відкладала цю розмову з батьками. Та одного вечора Іван сказав мені крізь гіркий сум: «Роксолано, у тебе живі батьки. Через свою гордість ти сама робишся сиротою. Скільки ще ти будеш ховатися від минулого? Всім нам притаманні помилки, але потрібно вчитися прощати інакше душа лишається темною».

Ми з чоловіком поїхали до Черкас. Я подзвонила у знайомі двері, і мені відчинили обидва вже посивілі, змарнілі батьки. Мама, побачивши мене, впала на коліна і, ридаючи, молилася про прощення. У цю мить я зрозуміла по-справжньому давно пробачила їм, просто не хотіла вірити цьому сама.

Ми зайшли до квартири, я познайомила батьків з Іваном і повідомила, що чекаємо онука. Батьки признались: вони знову почали спілкуватися, коли разом шукали мене саме це і обєднало їх після років розлуки.

Друга дружина тата, коли помітила, що він все згадує першу сімю, сама відпустила його. Згодом та жінка вийшла заміж за того, з ким зраджувала татові. Виявилося навіть, що дитина не від тата, а від того чоловіка тест ДНК усе прояснив.

Тепер батьки знову разом, обидва щасливі. Я вдихаю на повні груди і дивуюсь: нарешті життя стало таким, як я мріяла ще підлітком мама і тато разом, і у нашому домі знову панує родинне тепло.