Я НАГАДАЮ ТОБІ
Марія Сергіївна, тут у мене завиток не виходить, сумно прошепотів другокласник Тарас, тицьнувши пензликом у впертий, загнутий не в той бік, зелений листочок намальованої ним квітки.
А ти, дорогенький, менше тисни на пензлик Ось так веди ним, наче пірїнкою по долоні. Бачиш? Молодець! Не завиток, а диво! посміхнулась літня вчителька, А для кого це ти таку красу малюєш?
Для мами! засяяв хлопчик, що справився з неслухняним листочком, У неї сьогодні день народження! Це мій подарунок! і в голосі Тараса після похвали вчительки ще виразніше звучала гордість.
Ой, пощастило твоїй мамі, Тарасе. Почекай, не закривай альбом, дай фарбам висохнути, щоб не стерлися. Коли додому прийдеш тоді й акуратно виймеш цю сторінку. Мамі твій подарунок неодмінно сподобається!
Вчителька кинула останній погляд на темну Тарасову маківку, схилену над альбомом, посміхнулася своїм думкам і повернулася до столу.
От подарунок для мами! Давно вона не бачила таких щирих та гарних робіт. До малювання в Тараса справжній хист! Треба буде зателефонувати його мамі, запропонувати записати хлопця у художню школу. Не можна таким талантом розкидатися.
І заразом запитати свою колишню ученицю, сподобався їй подарунок? Бо ж сама Марія Сергіївна від тих квітів на папері просто не могла відірватися і здається, ось-ось задзвенять вони живими листочками-завитками.
Ой, в матір пішов! Справді в Оксану! В її роки теж чудово малювала
*****
Марія Сергіївна, це Оксана, мати Тараса Коваленка, пролунав увечері в квартирі вчительки дзвінок, Телефоную сказати, що Тарас завтра не піде до школи, різко промовила молода жінка.
Добрий вечір, Оксано! Щось сталося? поцікавилася Марія Сергіївна.
Сталося! Весь день народження зіпсував! обурено заговорила слухавка, Тепер лежить з температурою, швидка щойно поїхала.
Як це з температурою? Він же зі школи здоровий пішов, подарунок ніс…
Ви ці клякси маєте на увазі?
Які клякси, Оксано! Він такі квіти намалював! Я ж сама хотіла дзвонити, радитись записати його до художньої школи
Не знаю, які там квіти, але на це брудне страховисько я точно не розраховувала!
Страховисько? Ти про що? зовсім розгубилася Марія Сергіївна, слухаючи гарячкові пояснення жінки, Знаєш що, Оксано, можна я зараз до вас забіжу? Я ж поряд живу…
За кілька хвилин, отримавши згоду колишньої учениці, а тепер мами свого учня, Марія Сергіївна прихопила зі старої шафи товстий альбом із пожовклими фотографіями й дитячими малюнками ще з її першого класу й вийшла у двір багатоповерхівки.
На світлій кухні, куди Оксана провела гостью, панував безлад. Прибравши зі столу торт і складаючи брудний посуд, мама Тараса почала розповідати:
Як Тарас прийшов зі школи затримавшись, а з його рюкзака та куртки текла брудна вода
Як він дістав з-під піджака мокрого цуцика, що смердів на весь підїзд! У ту яму з талою водою, дурненький, за ним поліз, бо місцеві хлопчаки кинули туди бідолаху! Про зіпсовані підручники й про клякси в альбомі, на які без сліз не глянеш. І про температуру, що за годину досягла майже тридцяти девяти
Про гостей, які, так і не скуштувавши торта, розійшлися, і про лікаря зі швидкої, що її, матір, сварив, що за дитиною не догледіла
Ось і віднесла я його назад, на ту саму сміттярку, коли Тарас заснув. А альбом на батареї сушиться, там навіть від квітів нічого не залишилось, одна пляма! невдоволено фыркнула Оксана.
І зовсім не помічала мама Тараса, як від кожного її слова Марія Сергіївна все більше хмурніла.
А вже коли почула про долю цуцика, якого врятував учень, зовсім почорніла. Погладила рукою по зіпсованому альбому, що зісковзнув із батареї, й почала говорити пошепки
І про зелені завитки, про ожилі квіти… І про старанність дитячу, про сміливість не за віком. Про дитяче серце, яке не стерпить несправедливості, і про хуліганів тих, що кинуло слабке створіння у яму.
А тоді встала, взяла Оксану за руку, підвела до вікна:
Дивись, ось там та яма, показала, Вона така, що й Тарас міг утонути. Але хіба про це він думав у ту мить? Може, мріяв про намальовані квіти, щоб не дай Боже не зіпсувати подарунок мамі?
Може, ти забула, Оксано, як колись у девяності на лавці біля школи гірко плакала, пригортаючи до себе кошеня, відібране в хуліганів? Як ми класом його гладили, чекали твою маму? Як ти додому тоді йти не хотіла, батьків дорікала, коли «ця куля блохаста» вилетіла за двері Добре, що схаменулися вчасно!
Я тобі нагадаю! І Тишка твого, без якого жити не могла! І вухатого Гриця, цуценя Ладушки, що з тобою і до університету крокували, і грака з перебитим крилом, якого ти у шкільному куточку лікувала
Марія Сергіївна витягла з пожовклого альбому стару фотографію тендітне дівча у білій фартушині тримала пухнастого котика, а кілька однокласників сміялися поряд, і тихим, але твердим голосом додала:
Доброту нагадаю, що у твоєму серці розцвітала попри все…
Слід за фотографією на стіл впав зівялий дитячий малюнок: дівчинка тримає кошеня і міцно притискає руку до маминої долоні
Ой, якби моя воля, вже суворіше сказала Марія Сергіївна, я б і цуцика, й Тараса розцілувала! А ці клякси в рамку поставила б! Бо для матері кращого подарунка, ніж виростити справжню людину, просто не існує!
І не помічала старенька вчителька, як щоразу обличчя Оксани змінювалося. Як тривожно кидала погляди у бік зачинених дверей спальні Тараса. Як білими пальцями стискала злосчастий альбом…
Маріє Сергіївно! Будь ласка, пригляньте за Тарасом кілька хвилин. Я зараз, я дуже швидко!
Під уважним поглядом вчительки Оксана похапцем накинула пальто і вилетіла з квартири.
Вона, не розбираючи дороги, мчала до далекої сміттярки вся змокла, шукала між коробками, рилася у смітті, щоразу зиркаючи на вікна дому Пробачить?
*****
Тарасику, це хто тобі носа у фарби встромив? Чи не твій товариш Дикийко?
Сам він, Маріє Сергіївно! Ви впізнали?
Як не впізнати! Он, та сама біла зірочка на лапі! Як згадаю, як ми з твоєю мамою йому лапи відмивали, тепло усміхнулась вчителька.
Я й зараз йому щоранку лапи мию! з гордістю сказав Тарас, Мама каже, маєш друга дбай! Навіть купила нам спеціальну ванночку!
Гарна у тебе мама, посміхнулась вчителька, Знову їй подарунок малюєш?
Так, хочу в рамку вставити. Бо в неї там клякси стоять, а вона дивиться на них і усміхається. Хіба можна сміятися на клякси, Маріє Сергіївно?
На клякси? хитро примружилася вчителька, А чому й ні, якщо вони з чистого серця. Ти скажи мені, як справи у художній школі? Вдається?
Ще й як! Скоро мамин портрет намалюю! Вона буде щаслива! А поки ось, Тарас раптом витяг з рюкзака аркуш, Це вам від мами, вона теж малює.
Марія Сергіївна розгорнула лист, ледь стисла плече хлопця.
На білому папері веселими барвами сяяв щасливий Тарас, що поклав руку на голову чорного з зіркою на лапі пса.
Праворуч мініатюрна світловолоса дівчинка в шкільній, колись модній, формі, міцно обіймає пухнастого котика
А зліва, з-за вчительського столу, наваленого підручниками, з усмішкою і безмежною мудрістю у живих очах на дітей дивилася вона Марія Сергіївна.
У кожному штриху, у кожному мазку вона відчула невимовну материнську гордість.
Марія Сергіївна витерла сльози, що блиснули на очах, і раптом щиро усміхнулася у самому куточку малюнка, виведене квітами й тонкими зеленими завиточками, заметалося одне слово: «Памятаю».
І мій урок памятати добро. Бо саме воно назавжди залишається у серці кожної людини, навіть коли все інше давно забулося.
