НЕМОВ ПТАХА НА СВИСТОК
Дівчата, заміж треба виходити раз і на все життя! До останнього подиху з коханим бути. А не тинятися світом у пошуках другої половинки так і згинеш недоїденим яблуком, з важливим виглядом ділиться Ярина своїми думками з подругами, щойно їй стукнуло двадцять. Мудрування в голову вклала їй ще бабуся Ганна слово бабусі для Ярини святе.
Подружки реготали:
Та ти, Ярунцю, нас не сміши! Любов до «женатика» ще нікому не завадила подивимось, як відмовишся, як закохаєшся по самі вуха!
Тільки от забула Ярина сказати, що старшу її сестру зявилася у мами від кого-зна ще до весілля ганьба така по всьому селу Гусятин пішла. Через кілька років уже в законному шлюбі народилася Ярина. Тато з ходу закохався в маму так разом усе життя і йшли рука об руку. Щоб уникнути пліток, виїхали вони в Тернопіль. Ярина ще з зеленого віку сама собі постановила: ніяких позашлюбних діточок і романів із чужими чоловіками!
Доля, як завжди, мала свої жарти.
З сестрою Оленкою у Ярини суцільне «я тебе не розумію». Оленка щораз вважає, що батьки Ярину і голублять, і під ніс цукерки носять, а її за бортом залишили. Вічно змагаються між собою, хто більше батьківської ласки відкусить. Сміховинно, але факт.
І ось у містечковому клубі Ярина знайомиться з Ігорем курсант, чудовий хлопець. Вона медсестра. Вечірка, танці між ними як блискавка пронеслася закоханість. Місяць і вже весілля у Тернополі. Ярина за Ігорем, як качка за селезнем.
Після академії переїхали із чоловіком у військовий гарнізон у далекий Кременчук, за сто кілометрів від рідного дому. Ось тут і почалося: то сварки, то образи. Радитись нема з ким: мама за кордоном, тато у справах, навіть до ворожки не дотелефонуєшся.
Народилася їхня Таня. У дворі девяності: усе трясеться, гривня дешевшає, сонце встає криво.
Ігор звільнився в запас, а з роботою самі знаєте як. Сидить дома, наливає собі чарку, Ярина то жаліє, то кусає собі лікті. Молила: «Тримайся, Ігорю, все буде!» А чоловік:
Ярино, я розумію, але стати не можу. Як випю, то все море по коліна.
А потім на тиждень, другий пропадає. Повернувся якось через місяць, на стіл ставить дипломат, повний купюр у купюрах наче виграв в лотерею.
Звідки? питає Ярина, підозріло зиркаючи.
А тобі яке діло? Бери, трать, ще привезу! гордо сипоне Ігор.
Ярина той кейс, звісно ж, сховала від гріха подалі, ні гривні звідти не взяла. Ігор знову пропав, зявився через пів року худий, змарнілий, з дикими очима.
Ярино, знімай свої золоті цацки. Треба повернути борги Люди серйозні!
Цацки мої подарунок від батьків. Не віддам! Ярина вже кричить.
Та не галасуй, тут справи такі закрутилисьДопоможеш мені, жінко?
Ярина виносить кейс:
Забирай свою розкіш, ми й без неї зі своєю Танькою впораємось!
Ігор відкриває кейс, каже:
Не чіпала? Той самий квас не для нас.
І так мало, зітхнув. Ладно, щось придумаю.
Ігор подарував Ярині пристрасну ніч. Ярина все пробачала, любила несамовито.
Зранку Ігор готується у дорогу.
Ти надовго? Ярина дивиться віддано.
Не знаю, чекай! цмокнув у губи та й побіг.
Ярина чекала. Рік. Два…
У лікарні її став обхажувати лікар Дмитро. Одружений! Думає Ярина: не можна ж! Та й толку, муж її десь губиться, жодного листа чи дзвінка.
Під Новий рік навколо мандаринки, ялинки, всі щасливі. І тут дзвінок у двері на порозі Ігор.
Ярина кидається обіймати:
Нарешті, Ігорю! Де ти був?
Стій із поцілунками Час розлучатись, Ярино. У мене син народився. Не хочу, щоб він без тата ріс, міявся з ноги на ногу.
У серці Ярини щось обірвалось. Від колишнього кохання лишився жаринка. Але видно, так і треба.
Добре, Ігорю. Кажуть, води розлитої не збереш. Тільки Таню хоч побачиш? Донька у сусідки, якщо зачекаєш? Буде в нас ще одна сирота
Іншим разом, Ярино, спішу. І зник Ігор назавжди.
Ярина ще трохи сумувала, та тут Дмитро, відчувши жіноче самотність, закружляв навколо неї, як той метелик біля лампочки. Три роки роман крутили. Дмитро пропонував одружитись.
Ні, Дмитре. Я не готова топтати щастя твоєї дружини та доньки. Вибач.
Ярина зібрала волю в кулак, перевелася до іншої лікарні: з очей геть, з серця геть.
А потім у її життя прийшов Василь.
Василь сам один виховував сина Дениса колишня дружина пішла у нову сімю. Ярина познайомилася з Василем у лікарні надто вже любив пожартувати, так і насміяв собі кохання.
Денису було сім, Танюші вісім. Якось зійшлися вони, неначе зірка їм світила. Життя налагодилось, діти щебечуть, радості непочатий край. Ярина та Василь усе разом вирішують, діляться. Ярина береже Василя ліпше за зіницю ока, Валя її сонце.
У шлюбі вже тридцять років!
А нещодавно дзвонить Ігор мамі Ярини:
Такої жінки, як Ярина, мені більше не стрічалосьЯкось на їхню річницю Ярина вийшла на ганок сусідської дачі сонце сідало за садок, діти гойдалися на старій гойдалці, Василь творчо кришив салат на кухні. Вона всміхнулася до себе: скільки всього пройдено, скільки болю й тривог було стерте з лиця часу. А ось тепер спокій і щастя, настояне на буднях і любові.
Василь виніс чашку чаю та поставив поруч.
Дякую, що ти міцніша за вітер і лагідніша за дощ, тихо прошепотів, обійнявши Ярину.
На gілці жайворонок свиснув немов нагадування: навіть коротко співати варто всім серцем. Ярина поглянула на трьох дітей, що сміялися, пустували під деревами. Відчула, як простягаються вітки родинного дерева, в якому вже немає місця для суму.
Вона більше не ловила життя, мов птаха на свисток. Вона впевнено жила так, як вело серце: у коханні, прийнятті і довірі, де навіть кожна рана колись стає частиною найміцнішого крила.
