Ти знову поскупилась на сіль? Скільки разів казати прісне, як дощова вода, Максим голосно відсуває тарілку з парким овочевим рагу та тягнеться до солонки. Ось мама мені завжди каже: «Недосіл на столі, пересіл на спині», але ж у неї, Оксано, рука легка, вона вміє відчути страву. А ти, як з кулінарної книги: все по грамах сиплеш, жодної душі.
Оксана мовчки дивилась, як Максим висипає в її рагу стільки солі, що навіть вереск чайника приглушити не міг би. Десь у грудях хруснула знайома пружина та сама, що за три роки шлюбу вже давно могла стати натяжним мостом через Дніпро. Вона вдихнула глибоко, втупившись у вікно, за яким осінні сутінки поглинали Київ, а вуличні ліхтарі ледь тягнулися до неба, мов утомлені янголи.
Я готувала, як казав твій гастроентеролог, тихо відповіла Оксана, розставляючи чашки на сушарці. Бо ж у тебе минулого тижня печія була, Максиме.
Ой, ну під кожен мій чхати не треба лікарями! відмахнувся чоловік, жуючи мясо. Просто визнай, готувати то не твоє покликання. А памятаєш, у мами на вихідних були? Які вона голубці накрутила! Малесенькі, одна до одної, а сметана й томатна паста не якась там магазинна бодяга! Та й затишок! В неї в хаті пирогами пахне, а у нас хімією для підлоги.
Оксана прикусила губу. Мухою літало пригадування, що та хімія це наслідок крайньої Максиумової кулінарії, після якої жир летів, здавалося, навіть на люстру. Але нагадувати про це було сенсу не більше, ніж клястися горошком перед жабою Максим мав рідкісний хист не помічати свої проколи й перетворювати недоліки дружини на маленькі всесвіти.
Далі вечеря йшла під фон телевізора і періодичні лекції Максима про правильний побут. Оксана кивала а думками вже складала завтрашній звіт. Вона старша економістка в київській логістичній компанії, і кінець кварталу завжди тягнув з неї всі соки, аж підвечірок забувала зїсти. Удома Оксана мріяла лише про тишу та 5 хвилин спокою. Але замість того порція порівнянь із ідеальною й непогрішною Наталією Василівною.
Свекруха Наталія Василівна це доволі стихійне явище: жвава, ділова і господарська жінка, перечити їй що супити проти циклону. Якщо вона бралась за прибирання то навіть пил з-під дивану, де міг лишитися тільки дух сала від попередніх поколінь, був приречений. Максим виріс у культі материнської турботи, і щиро не розумів, чому Оксана не горить фанатизмом до побуту.
Вечір непомітно перетік у ніч із праскою в руках Оксана розклала гладильну дошку й взяла чоловікову сорочку. Тканина міцна, вперта така, що нервів більше, ніж зморшок після віджимань.
Знов як курка лапою, Оксано? пролунало за спиною, так несподівано, що вона ледь не підстрибнула.
Максим, склавши руки на грудях, скептично стежив за її маневрами з праскою.
Ну хто так прасує? Заломи всюди. Мама спершу рукава, потім спину, а комір в кінці і тільки через мокру марлю! А ти що? Так тканина заблищить, гаплик сорочці.
Оксана поставила праску. І пара буркотливо шипіла, мов коментар до Максиминої мови.
Максиме, якщо ти знаєш технологію краще можеш сам прасувати, голос у неї майже рівний, як бухгалтерський звіт.
Чоловік фыркнув, як буряк на холоді:
Ну от слово сказав, вже в позу стала! Я ж добра хочу, навчаю. Мама каже, жінка зобовязана гардероб чоловіка доглядати це обличчя сімї. А в тебе то робота, то звіти… А дім? Запустила зовсім.
Запустила? Оксана обвела поглядом ідеально чисту вітальню. Максиме, в нас прибрано, попрано, їсти є. Я працюю не менше, а заробляю, до речі, більше. Чому я що вечора маю проходити курси підвищення домашньої майстерності імені Наталії Василівни?
Знов ти про гроші! стиснувся чоловік, наче лимон у чаї, Я про турботу! Мама працювала в бібліотеці, а вдома і перше, і друге, і компот. Тато всюди, як з голочки. А ти… Ех, Оксано, ладно, прасуй по-своєму. Піду завтра у мятому, хай люди бачать, яка у мене дружина.
Максим пішов у спальню, залишивши Оксану з праскою і брикетом образи під ребром. Хотілось зібрати валізу й грюкнути дверима, та куди? Квартира її, дісталася ще від бабці. Максим прийшов із одним чемоданом та старим ноутбуком, але за три роки освоївся так, ніби князівський маєток.
Декілька днів минуло в режимі «холодної війни». Максим демонстративно зітхав, коли знаходив пилинку, й досалював навіть салат. Оксана тримала оборону мовчанням і ховалася в робочих екселях. Попереду субота день для візиту до свекрухи на обід.
Суботній ранок стартував нервово. Максим бігав квартирою:
Оксано, не копайся! Мама не терпить запізнень. Та вдягни ту синю сукню джинси тобі не личать, вже тридцять вісім, досить тягатися, як школярка…
Оксана стояла у зручних штанях.
Мені зручно в джинсах, Максиме. Ми ж не на прийом у Президенти едемо.
Це неповага до старших! не вгавав чоловік. Мама старалась, а ти ще й запізнишся.
В результаті Оксана так і поїхала у джинсах. У машині Максим сидів мовчки, гнівно гупаючи пальцями по керму. Кредит за той автомобіль, між іншим, Оксана платила мінімум удвічі більше.
Квартира Наталії Василівни пахла пиріжками й підсмаженою куркою. Свекруха кругленька жінка, з недосяжною хімією на голові відкривала двері, витираючи руки об святково накрахмалений фартух.
Нарешті! Максику, ти худий, мов після служби в армії! Жінка зовсім не годує? кинувшись обнімати синочка, вона кивнула Оксані: Проходь, гостю. Тільки у вхідних я щойно підлогу мастикою начистила.
За столом стандартна вистава одного актора. Наталія Василівна підсовує сину кращі шматки, охкає, нюхаючи його щоки.
Ось, спробуй качку, Максимчику, з яблуками тушила три години. Ото не так, як нині в мультиварку все зкинули й пішли ТікТоки дивитись. Правда, Оксано?
Оксана дипломатично посміхається, ворушачи виделкою у салаті.
У кожного ритм свій, Наталіє Василівно. Мультиварка економить час.
Час! здійняла руки свекруха. На що?! На лайки в телефоні? Раніше все встигали працювати, дітей ростити, чисто тримати. А в вас роботи, машини, а затишку нема! Я ж у вас була тюль сірий, вікна мутні. Ганьба. Жінка має тримати обличчя дому.
Я їй теж кажу, мам! підтакує Максим з повними щоками. Кажу: давай помиємо, давай повісимо. А вона: викличу клінінг. То що, чужі люди розвалюватимуть за гроші?!
Клінінг?! свекруха стискається, мов лимон під краном. Оксано! Який клінінг?! Жіночі руки для цього дано! А чужа енергетика то до лиха. Тому, мабуть, і дітей нема, і сваритеся часто.
Це вже по нирках. Тему дітей краще не піднімати, але Наталія Василівна нізащо не втратить шанс уколоти.
Ми не через клінінг сваримось, Наталіє Василівно, рівно каже Оксана, а коли Максим порівнює мене з вами.
Повисла тиша, що аж каструлі дзвенять.
А що тут поганого? здивовано відгукується свекруха. Сергій пишається матірю. Хоче і дружину, таку ж турботливу. Ти б нотатничок завела, рецептики поки я жива підзаписала, бо ж син звик до певного рівня сервісу.
Так! підтакує Максим. Мама права. Оксано, ти дійсно могла б бути трохи лагіднішою, прибранішою…
І тут щось у Оксані хрясь і перемикається в режим «досить». Вона подивилась на чоловіка й свекруху обоє тріумфально сяють.
Дякую за обід, дуже смачно, спокійно сказала Оксана і встала.
Ви йдете? А чай? Я ж «Київський торт» купила!
Ми? Не йдемо. Я йду. А Максим хай ще залишиться на мамин компот. Йому корисно побути у справжньому домашньому затишку.
Оксано, ти що? зашипів Максим у коридорі. Не ганьби мене перед мамою!
Я додому, Максиме. Голова болить. Приїдеш як схочеш. Ключі маєш.
Оксана зробила глибокий вдих виходячи на свіже повітря. Давно не було так легко. В голові миттєво визрів план, який, здається, вже роками там визрівав.
Весь суботній вечір вона присвятила не романтиці, а діяльності. Дістала валізи, ті самі, що возила до Одеси. Відчинила шафу і почала складати речі чоловіка: сорочки, штани, светри, шкарпетки, білизну. Все акуратно, згідливо, навіть той костюм, що треба з марлею прасувати теж у чохол.
Максим повернувся після одинадцятої. Від нього тхнуло пиріжками та самовдоволенням.
І чим це ти влаштувала цирк? Мама ледь тиск збила! навіть не скинувши куртку, почав він.
У спальні чекали три валізи і кілька коробок. Шафа пуста.
Це… Ми куда їдемо? розгублено питає.
Оксана у кріслі, з книжкою.
Ніхто нікуди не їде, Максиме. Ти переїжджаєш. До мами.
Гумор такий? Давай розбирай усе, мені спати.
Не жартую. Я склала твої речі, документи, навіть улюблену кружку не забула. Завтра о девятій приїде вантажне таксі.
У Максима червоніє обличчя:
Ти мене виганяєш зі свого ж дому?
З мого дому, Максиме. Квартира належить мені, це ще моя бабуся залишила. Жили разом, та тобі тут, здається, некомфортно.
То ти руйнуєш все за борщ? голос затремтів. Оксано, я ж тебе люблю, просто характер такий, ну мама… Хочеш, не буду порівнювати?
Не будеш тиждень? Місяць? Це не про борщ. Ти все ще мамин синочок, а мені потрібен партнер. Хочу додому йти на відпочинок, а не складати залік з господарки.
Ту ніч провели окремо. Зранку приїхало таксі речі поїхали до мами.
Максим стояв у дверях, розгублений.
Оксано, ну жарт якийсь. Мама не витримає я з речами заявлюсь. Що я їй скажу?
Скажеш правду. Що дружина не дотягує до стандартів, і ти вертаєшся в рай до мами.
Двері зачинились на два оберти ключа. Оксана сперлася лобом об метал і засміялась. Легко, по-справжньому. Квартира залунала тишею і спокоєм. Ніхто не бурчить і не оцінює.
Минув тиждень. Оксана примудрилась відпочити замовила клінінг і, о диво, хата сяє, а «енергетика» не постраждала. Готувати не мусила брала готову їжу чи кафе, з подругами зустрілася. Вечорами ванна з піною, книжки, серіали, і ні про яку праску згадувати не треба.
Ввечері у четвер дзвонила Наталія Василівна.
Оксано! Це що за витівки?! крик крізь трубку. Чому чоловіка вигнала? Він мені тут мозок виніс! Вимагає котлет, шкарпетки розкидає! Я кажу йди до жінки, а він Оксана мене не цінує…
Ви ж самі виховали, Наталіє Василівно, спокійно каже Оксана. Я такого рівня сервісу не тягну. В мене робота.
Та який там сервіс! Він учора заявив, що в мене борщ пересолений! У мене! СМІХОТА! Забирай свого назад!
Пробачте, не візьму. Подамо на розлучення.
Та кому ти треба в 40, розлученка? А Максим видний чоловік…
Видний і з видною мамою подарунок для когось іншого. А я вже сама якось. Удачі!
Оксана поклала слухавку й зразу заблокувала номер.
За місяць зустрілися в РАЦСі. Максим помятий, сорочка не ідеальної праски, під очима сум.
Може, спробуємо ще? питає з-під лоба. Мама… Мама несамовита. Я думав люблю тебе за тишу, а вона любить за наказ. І борщ твій хоч прісний, але без вказівок і криків.
Оксана глянула з жалем.
Ти не любов шукаєш, Максиме, а комфорт. А я не сервіс. Все, виростай. Я звикла до тиші і свободи.
Вони вийшли чужими. Максим поплентався на зупинку, а Оксана у свою машину, на сидінні вже лежав путівник до Рима. Відтепер жодних грядок. Тільки вона, її життя і жодного оцінювання, навіть якщо в ньому таки замало солі.
