Ти моє щастя?
Взагалі, я й не думала виходити заміж. Якби не наполегливість мого майбутнього чоловіка, ще б довго літала вільною ластівкою. Олексій, мов закоханий метелик, кружляв навколо мене, догоджав у всьому, дбав, ніби найдорожчу скарбницю знайшов… Одного разу я здалась. І ми одружилися.
Олексій одразу став домашнім, близьким, рідним. З ним було легко, як у мяких капцях. Через рік у нас народився син Святослав. У чоловіка була робота у Львові, а ми жили у Тернополі. Додому Олексій повертався раз на тиждень, завжди привозив нам із Святославчиком смачні гостинці.
Одного разу, коли Олексій приїхав додому, я, як завжди, готувалась прати його речі. Перевіряла кишені вже звичка. Якось випрала його права З того часу стала ретельно перевіряти всі кишеньки перед пранням. Того разу з брюк випав папірець, складений у чотири. Я розгорнула і прочитала довгий список шкільного приладдя (це було в серпні). Внизу списку, дитячим почерком: «Татку, приїжджай швидше.»
Ось так мій чоловік, виявляється, розважається на стороні! Двоєженець!
Без істерик, взяла сумку під руку, сина (Святику ще й трьох нема) за ручку й до мами. Мама виділила нам кімнатку:
Живіть тут, доки не помиритесь.
Зародилася думка помститись «невдячному» чоловікові. Згадала однокласника Романа. Ось з ним би й закрутити роман! Роман ще в школі бігав за мною, після не давав проходу. Телефоную.
Привіт, Романчику! Ти ще не одружений? починаю з далеку.
О, Надійко! Привіт! Яка різниця був, не був. Може, зустрінемось? зрадів Роман.
Мій імпровізований роман тривав пів року. Олексій щомісяця приносив Святославу аліменти, передавав моїй мамі і мовчки йшов.
Я знала, що чоловік живе з Катериною Євсеєвою. У неї є донька від першого шлюбу. Катя наполягла, щоб дочка називала Олексія татом. Всі вони жили в Олексієвій квартирі. Як тільки Катя дізналася, що я пішла, одразу приїхала з дочкою до Олексія з іншого міста. Катя його боготворила вязала йому вовняні шкарпетки, светри, готувала смачно й ситно. Дізналася я про це пізніше. Всю молодість докоряла чоловікові Катериною… Тоді мені здавалося, що наш шлюб давно вичерпав себе, що всьому кінець.
Та, коли ми зустрілись на каві, щоб обговорити розлучення, на нас з Олексієм раптово нахлинули теплі згадки. Олексій зізнався в небесній любові, покаявся, сказав, що не знає, як позбавитись настирливої Каті.
Я раптом пошкодувала його, і ми знову воссоєдналися. До речі, чоловік нічого не знав про Романа. Катерина з дочкою поїхали з міста назавжди.
Минуло сім років щасливого життя. А потім Олексій потрапив в аварію. Операції, реабілітація, паличка для ходьби… Два роки відновлення. Все це жахливо виснажило чоловіка; він почав зловживати горілкою, закрився від світу. Як я не вмовляла, допомогу від кидав. Мені з сином було важко.
На роботі в мене зявився «жилетка» для сліз Павло. Він слухав мене в курилці, гуляв після роботи, підтримував. Павло був одружений, дружина чекала другої дитини. Досі не розумію, як ми з ним опинилися в одному ліжку. Безглуздя. Він нижчий мене, дрібний взагалі не мій тип!
І почалося! Павло тягав мене по виставках, балетах, концертах. А коли дружина Павла народила дочку, всі розваги зупинились. Павло звільнився і знайшов іншу роботу. Може, подумав: «Далеко менше болю». Я його не тримала, легко відпустила в сімю. Цей чоловік просто на час заглушив мою душевну рану. Я не збиралась руйнувати чужу любов.
Олексій продовжував пити.
Минуло пять років, і я випадково зустріла Павла. Він серйозно запропонував одружитись. Мені стало смішно.
Олексій трохи взяв себе в руки, поїхав на заробітки до Чехії. Я в цей час була зразковою дружиною та турботливою мамою. Всі думки лише про сімю.
Олексій повернувся через пів року, ми зробили ремонт, купили техніку, він відновив свою Тойоту. Живи не тужи! Але знову чоловік зірвався й запив. Друзі приносили його додому мало не на руках. Я бігала районом, шукала, де лежить «загублений» чоловік: то на лавочці, то в парку… Всяке бувало.
Якось весняного ранку стою засмучена на зупинці. Пташки щебечуть, сонце сяє, а мені все байдуже. Чую хтось шепоче на вухо:
Може, я допоможу у вашій біді?
Обертаюсь. Господи, який же гарний чоловік! А мені вже 45… Не стану ж знову ягодкою? Засоромилась, наче дівчина. Добре, що підїхав автобус, я застрибнула туди й подалась геть. Від гріха подалі. Чоловік помахав рукою.
Весь день на роботі думала тільки про нього. Примхувала пару тижнів, для порядку…
Єгор (так звали незнайомця), мов танк, пробивав мою оборону. Чекав мене на зупинці щоранку. Я вже й часу уникала, щоб не запізнитись йшла, вдивлялась, чи стоїть мій кавалер. Єгор посміхався й посилав мені повітряні поцілунки.
Якось приніс оберемок червоних тюльпанів. Я кажу:
Куди мені з квітами вранці на роботу? Дівчата же розкусять!
Єгор сміється:
Ой, не подумав про такі «жахливі» наслідки!
Вручив букет бабусі, що спостерігала за нами. Вона аж засяяла:
Дякую, синочку! Хай тобі пощастить з палкою коханкою!
Я почервоніла. Добре, не побажала молоденьку…
Єгор звернувся до мене:
Надіє, давайте разом станемо винними! Не пошкодуєте…
Чесно пропозиція була доречною і затишною. З Олексієм тоді вже були лише «спогади», він часто лежав «деревиною» на ліжку. Єгор виявився некурцем, тверезником, був спортсменом (йому тоді було 57) і чудовим співрозмовником. Розлучений. Щось чарівне було в ньому.
Я повністю занурилась в цей роман! Три роки металась між домом і Єгорем. Душа мучилась.
Зупинитись не могла. Та зрештою, коли зявилось бажання розірвати стосунки сил не вистачало. Єгор повністю заволодів моєю душею й тілом! Та я знала: ця пристрасть не любов. Возвратившись додому після гарячого любовника, мріяла притулитись до Олексія хоч і пяного, неприємного, але такого рідного! Своє завжди дорожче чужого. Стала відчувати: ось вона істина життя. Страждання, що походять від пристрасті треба пережити, щоб цінувати справжнє.
Син знав про Єгора. Побачив нас у ресторані, коли прийшов із дівчиною. Довелось познайомити сина із Єгором, вони потисли руки. Ввечері Святослав чекав пояснень. Я віджартувалась мовляв, колега по роботі. «Так, …у ресторані,» зрозуміло кивнув син. Святослав не осуджував. Просив не розлучатись із татом. Мовляв, не поспішай, можливо, тато одумається.
Я почувалась заблукалою овечкою. Розлучена подруга радила «кинути тих любовників і заспокоїтись». Я прислухалась у неї вже третій чоловік був. Все було логічно… Але зупинитись змогла лише тоді, коли Єгор спробував підняти на мене руку.
Це була межа. Не дарма казала подруга:
Тихо море, доки стоїш на березі…
Пелена спадла. Світ заблищав новими барвами! Три роки пригод! Фух! Вільна! Нарешті спокій!
Єгор ще довго домагатиметься мене, проситиме прощення, підстерігатиме по місту… Я буду непохитна! Подруга розцілує мене й подарує горнятко з написом «Ти правильна!»
Щодо Олексія він знав про мої гулянки. Єгор телефонував йому, все розповідав. Любовник був упевнений, що я піду з родини. Олексій зізнався:
Коли слухав розповіді твого залицяльника, хотів тихо померти. Адже сам у всьому винен! Сам! Проміняв тебе на горілку. Дурень. Що міг тобі сказати?
Відтоді пройшло десять років. З Олексієм у нас дві внучки. Якось сидимо за столом, пємо запашну каву. Дивлюсь у вікно, а Олексій ніжно бере мою руку:
Надію, не шукай щастя довкола. Я твоє щастя! Віриш?
Звісно, вірю, мій єдиний
А справжнє щастя приходить до того, хто вміє цінувати те, що має, не губиться в пошуках чужого, а звиває берег своєї річки з любові й терпіння.
