Правда, яка стискала все всередині
Вішавши випране білизну на подвірї біля хати, Тетяна почула схвильовані схлипування і зазирнула за паркан. Там, біля її огорожі, сиділа маленька сусідська дівчинка Соломія, восьмирічна, хоча навіть й у другому класі виглядала дрібненькою та худенькою, ніби їй щойно виповнилося шість.
Соломіє, знов тебе хтось скривдив? Іди до мене, лагідно покликала Тетяна, відсунувши вбік поламану дошку паркана. Дівчинка часто тікала сюди, коли в рідній оселі було несила.
Мама прогнала, сказала: “Геть з очей!” і штовхнула за двері. Вони з дядьком Колею там веселяться… крізь сльози видобула Соломія.
Ходімо додому, Ліза з Миколою якраз обідають, і тобі їсти дам.
Не вперше Тетяна рятувала Соломію від важкої руки її матері, Іванни. Добре, що були сусідами через паркан, тож вона забирала дівчинку до себе і не відпускала назад, поки мати не втихомириться та не остудиться.
Соломії завжди боляче заздрила Лізі й Миколі, бо тітка Таня й її чоловік любили своїх дітей і майже ніколи не кричали на них. В їхній домівці панувала тепла злагода, відносини між Тетяною і чоловіком були щирими, обережними, із душею та серцем. Дівчинка це розуміла їй хотілося перебувати серед такої турботи, настільки, що від заздрощів зявлявся важкий камінь на грудях, а до горла підступала туга.
У своєму домі Соломії не дозволяли нічого. Іванна змушувала її носити воду, чистити хлів, полоти город, мити підлогу. Народила доньку без чоловіка, як кажуть залишилася у дівках. З першої хвилини не змогла її полюбити. Тоді ще було живе бабуся мати Іванни. Бабуся любила Соломію, жили разом у її хаті, вона заступалася за внучку, наглядала, а Іванна цікавилася донькою лише тоді, коли хотіла на когось вилити злість.
Тільки-но бабуся померла, Соломії стало несила жити. Це трапилося, коли їй виповнилося шість. Тоді і настали важкі часи для дитини. Іванна хвилювалася, що живе самотньо, не як інші жінки, тому все життя перебувала у пошуках свого чоловіка. Працювала Іванна прибиральницею у місцевому автопарку, де переважали чоловіки. Одного разу зявився новий водій Микола. Якось швидко між ними завязалися стосунки.
Микола, розлучений, мав сина, якому сплачував аліменти. Іванна запросила його до себе жити, він радів дах над головою і спокій. Іванна обгорнула Миколу увагою, бігала навколо нього, леліла.
Він швидко зрозумів, що йому тут добре, а дівчинка йому не заважала:
Нехай крутиться під ногами, думав, підросте буде на підхваті.
Іванна всю свою турботу присвячувала Миколі, а доньку змушувала працювати, часто давала ляпасів, іноді й била.
Не будеш слухати віддам тебе до інтернату! погрожувала Іванна.
Соломія не мала сил навіть почистити хлів, тому отримувала ще раз, плакала під чорносмородиновим кущем біля сусідського паркана. Якщо Тетяна помічала забирала додому. Соломія росла замкнутою, невпевненою в собі.
Сусіди засуджували Іванну в селищі всі всіх знали. Тетяна також не мовчала, але Іванна пустила чутку:
Не слухайте Таню, вона око поклала на мого Колю, тому вигадав нібито ми знущаємось із доньки.
Іванна з Миколою часто святкували щось, добряче випивали тоді Соломія втікала до сусідів на ніч. Тетяна співчувала дівчині, як ніхто.
Минав час. Соломія добре навчалась, дорослішала. Закінчила девять класів, мріяла поїхати у місто, вступити у медичний коледж. Сувора Іванна сказала:
Підеш працювати, вже доросла. Не сидітимеш у мене на шиї!
Соломія розплакалась, втекла з дому плакати там було заборонено.
Трохи заспокоївшись, пішла до Тетяни, розповіла все. Діти Тетяни вже теж вчились у місті. Тетяна не стрималася пішла до Іванни.
Іванно, ти не мати, а зла жінка! Інші для дітей все, а ти свою доньку душиш, не любиш. Маєш материнський обовязок, є елементарна людська совість! Куди піде Соломія працювати, їй треба навчатись вона ж майже з відзнакою закінчила школу! Це твоя дитина. Потім сама до неї повернешся у старості.
А ти хто така? Не лізь до моїх справ, не витримала Іванна. Своїх виховуй, а не мою Соломію. Біжить вона до тебе, бо ти її жалієш!
Тетяна не відступала:
Іванно, тобі не соромно?! Коля свого сина вчив у місті, а ти гнобиш власну дочку. Очнись!
Іванна накричала, далі впала стомлена на диван.
Ну так, сувора я, можливо кривджу, але ж це для її блага. Щоб не стала такою, як я щоб не принесла мені “під спідницею”. Ладно, нехай їде в місто, нехай вступає. Нехай навчається, махнула рукою.
Соломія вступила до медколеджу без проблем. Радості її не було меж. Одне соромилась, бо одяг простий, навіть вирізнялася серед других студенток. Але її не засуджували, були й дівчата з села, теж у простому одязі. Додому Соломія навідувалася рідко.
Домівку матери й Миколи уникала, проте під час канікул доводилось їхати, але спершу до Тетяни. Та завжди зустрічала доброзичливо, саджала за стіл, годувала.
В Іванни були свої проблеми її Микола закрутив з молодою. Іванна нервувалась, сварилась, Соломія якраз приїхала на канікули. Для Іванни це стало обузою.
Чого ти тут? Не час, на шиї сидітимеш Йди працюй, у тебе канікули!
Одного вечора Микола прийшов, стиха збирав свої речі.
Куди це ти зібрався? Не пущу! кричала Іванна.
Рита від мене чекає дитину, а я свою дитину не залишу. Це тобі твоя дочка не потрібна, а мені мій син потрібен. Якщо Рита ще когось приведе, інший буде знущатись з моєї дитини. Не дозволю! Твоя Соломія не знає, що таке мамина ласка, наче ти її під парканом знайшла, а мій син від самого народження повинен знати і матір, і батька, жити в любові. Зібрався, пішов.
Ці слова просто приголомшили Іванну. Вона не могла ні кричати, ні ридати. Микола сказав правду вона скувала все всередині.
Соломія все це чула, не заспокоювала матір. Мов перед очима стояла сцена, коли через найменший шум матері був готова зачинити її у дворі. Вітчим ніколи не захищав, але й не бив спостерігав із самодовольством, відчував себе господарем.
На останньому курсі Соломія влаштувалася у лікарню, підробляла сама утримувала себе. Додому тепер не їздила: мати пила, втратила працю, жили марно. З невпевненої дитини Соломія перетворилася на гарну, сильну дівчину сумлінну, добру, з повагою до пацієнтів. Її цінували й хвалили матір за “виховання”. Але Соломія лише посміхалась знала, кому завдячує.
Яке там виховання Це все тітка Таня, лише їй вдячна за захист, розуміння, турботу й професійний шлях.
Все частіше Іванна приводила додому різних друзів співмешканців, сусідка дивувалась, що донька такі рідкі гості. Іванну давно звільнили, грошей ледве вистачало.
Соломія мріяла вигнати всіх з дому, зробити ремонт, розпочати стосунки із матірю по-новому, забути образу. Але Іванна падала щораз нижче.
стрималась, не розплакалась через образу
Після закінчення медколеджу Соломія приїхала додому. Іванна була одна, злісно поглянула на доньку:
Чого приїхала? Не затримуйся. Їсти нічого, холодильник вимкнений. Дай грошей голова болить!
Соломія ледве стримала сльози клубок у горлі, але не розплакалась:
Не хвилюйся, я не надовго Закінчила з відзнакою, їду працювати в обласний центр, в лікарню. Мені не вдасться часто навідуватись, трохи грошей надсилатиму. Прощавай, мамо.
Іванна й не зрозуміла, лише просила грошей:
Дай копійку, треба голову поправити. Ти ж не шкодуєш свою матір? Яка ти донька
Соломія дістала з кишені двісті гривень, поклала на стіл, тихо вийшла. Постояла біля дверей з надією, що мати вийде, обійме… Не дочекалась. Повільно пішла до Тетяни.
Тетяна радо зустріла посадила до столу.
Ходімо, Соломіє, з нами їсти, чоловік її вже чекав.
Ой, мало не забула, винесла пакунок, це тобі подарунок, що з відзнакою закінчила, й трохи грошей на перший час.
Соломія подякувала, розплакалась.
Тітко Таню, чому так? За що мати мене не любить, ніби я їй чужа?
Не плач, Соломіє, обійняла Тетяна, тепер уже нічого не змінити. Така вона, напевно, ти народилась у невідповідний час. Але ти розумниця й красуня, і будеш щаслива та любима.
Соломія поїхала до обласного міста, працювала медсестрою хірургічного відділення. Там зустріла свою долю молодий лікар Олег полюбив її з першого погляду, невдовзі вони побралися. На весіллі біля Соломії сиділа Тетяна, раділа за неї.
Іванна отримувала перекази від доньки, хвалилася перед друзями:
Я виховала таку доньку, вона мені гроші присилає, вдячна, вивчила. Тільки от на весілля не покликала, не приїздить, онуків не бачу, зятя жодного разу не бачила.
Та невдовзі Тетяна знайшла Іванну вдома мертвою скільки пролежала, невідомо. Сусідка помітила тишу й забила тривогу. Соломія з Олегом поховали Іванну, а хату продали. Тепер вони навідували Тетяну з чоловіком, як до рідних.
