Кожен сам за себе
Мамо, ти навіть не уявляєш, яка зараз ситуація на ринку, Максим нервово перебирає стос роздруківок, то складаючи їх рівною стопкою, то знову розкладаючи віялом по кухонному столі. Ціни підскакують щотижня. Якщо зараз не внесемо перший внесок, цю квартиру від нас заберуть.
Галина підсунула до сина чашку з остиглим чаєм і присіла навпроти. На роздруківках планування, цифри, графіки погашення. Трикімнатна у новобудові, нарешті окремі кімнати для Тараса і Лесі.
Скільки не вистачає?
Вісімсот двадцять тисяч гривень, Максим потер перенісся. Я знаю, що це багато. Але Оленка просто місця собі не знаходить, діти ростуть, а ми досі по чужих кутках
Галина дивилась на сина і бачила того малого хлопчика, який колись приносив їй букети з кульбаб. Тридцять два роки, двоє діток, а зморшка між бровами все та сама, як у дитинстві, коли не встигав зробити домашнє.
У мене є заощадження, сказала вона, на рахунку лежать.
Мамо, я поверну, чесно. Як тільки все вгамуємо, одразу почну відкладати.
Вона накрила його руку своєю шершавою, втомленою від нескінченного готування і прання.
Максиме, це ж для онуків. Який ще борг? Родина важливіша за гроші.
Відділення банку. Галина акуратним бухгалтерським почерком заповнює папери. Вісімсот двадцять тисяч майже всі її накопичення за багато років. На чорний день, на всяк випадок, мало що
Максим міцно обійняв її прямо біля каси, не зважаючи на чергу.
Ти у мене найкраща, бурмоче він. Я ніколи не забуду.
Галина поплескала його по плечу.
Іди вже, Оленка, мабуть, чекає.
…Перші місяці після переїзду сплелися у безкінечну карусель маршрутом через весь Київ. Галина привозила пакети з «Сільпо»: курка, гречка, олія, сирки для дітей. Допомагала Олені вішати фіранки й складати меблі, домивати пил будівельників із підвіконня.
Тарасику, обережніше з інструментами! гукає вона, водночас підправляючи штори та розповідаючи невістці, як правильно ліпити вареники.
Олена киває, щось читає в телефоні. Максим, завжди втомлений після роботи, вилітає на вечерю, зїдає мамине борщ і зникає у спальню.
Дякую, мамо, кидає навипередки. Без тебе б ми не впоралися.
…Минуле півроку знайомий номер на екрані.
Мамо, таке питання… Іпотека цього місяця співпала з ремонтом машини. Не вистачає тридцяти пяти тисяч.
Галина просто переказує гроші, не розпитуючи. Молодим важко це зрозуміло. Зміна місця, двоє малих, нервова робота. Стануть на ноги вернуть, а ні то хіба це так важливо, коли йдеться про рідних?
Роки пішли, мов вода крізь пальці. Тарасу вже сім. Галина подарувала йому омріяний конструктор LEGO. Леся кружляла у новій рожевій сукенці, як у казки про принцесу.
Бабусю, ти найкраща! Леся стрибає на шию, пахне дитячим шампунем і цукерками.
Щовихідних Галина забирала онуків до себе, водила в театр, у зоопарк, катала на ковзанці. Купувала морозиво, книжки, іграшки. Кишені її старого пальта завжди були набиті цукерками та вологими серветками.
Пять років Галининої щедрої, добровільної каторги: чергова підтримка по іпотеці «мамо, нині скрута», лікарняні з онуками «ми не можемо взяти на роботі», продукти «мамо, ти ж у магазині все одно».
Дякую все рідше…
…Того ранку вона розглядала плями на стелі своєї кухні. Іржаві розводи розповзались по штукатурці її квартиру затопили, жити стало неможливо.
Вона набрала сина.
Максиме, мені треба допомога з ремонтом. Мене затопили, коли й поверну гроші з винуватців невідомо
Мамо, перебив син, ти ж бачиш, у мене зараз зовсім інші пріоритети у дітей гуртки, секції, Оленка на курси записалася
Я не багато прошу. Просто допомогти знайти майстрів. Чи, може
У мене часу немає на такі дрібниці, мамо, знову перебив Максим. Давай поговоримо про це потім, добре? Я перетелефоную.
Гудки
Галина поклала телефон. На екрані заставка: фото з минулого Нового року. Вона, Тарас, Леся всі усміхаються.
Гроші, які він брав без вагань. Ті вихідні, які вона віддала його дітям. Час, сили, любов усе залишилось у минулому. Тепер інші пріоритети.
Краплина зі стелі впала їй на руку. Холодна
Наступного дня зателефонувала сама Олена рідкість, яка насторожила Галину ще до того, як та заговорила.
Галино Петрівно, Максим розповів про вашу розмову, з ноткою невдоволення каже невістка. Розумієте, кожен має розвязувати свої проблеми сам. Ми свою квартиру тягнемо самі, повністю оплачуємо іпотеку
Галина ледь не розсміялась. Іпотека, яку вона покривала кожного третього місяця. Перший внесок, який складався в основному з її грошей.
Звичайно, Оленко, спокійно відповіла. Кожен сам за себе.
Ото й добре. А то Максим турбується, що ви образились. Ви ж не ображаєтесь?
Ні. Абсолютно ні.
Гудки
Галина довго дивилася на телефон, наче той був якоюсь дивною комашкою. Потім підійшла до вікна, але відвернулась за курною шибкою не було нічого, що могло б заспокоїти її серце.
Безсонні ночі змінювались нескінченними роздумами. Галина згадувала останні пять років, як перебирають чотки. Вона сама вклала в сина відчуття, що мама це ресурс без кінця й краю.
Наступного ранку Галина зателефонувала до агенції нерухомості.
Хочу продати земельну ділянку з дачою. Шість соток, під Києвом, підведене світло.
Дача, яку вони з чоловіком будували двадцять років. Яблуні, які вона садила ще, коли була вагітна Максимом. Веранда, на якій проходило стільки літніх вечорів.
Покупець знайшовся швидко. Оформлюючи документи, Галина не дозволяла собі думати, що продає. Гроші лягли на рахунок; вона відразу все розклала: ремонт квартири, новий депозит, запас на непередбачене.
Бригада розпочала ремонт вже за тиждень. Галина сама обирала плитку, шпалери, крани. Вперше за багато років дозволила собі витрачати на себе не відкладати «про запас» і не думати, хто потребуватиме допомоги наступним.
Максим не телефонував. Два тижні… Місяць… Галина теж мовчала.
Перший дзвінок був, коли ремонт завершився. Нова кухня блищала, у квартирі не шаруділо від вітру, труби не текли і не шуміли.
Мамо, а чого ти не приїжджаєш? Леся питала.
Була зайнята.
Чим?
Життям, Максиме. Власним життям.
Вона приїхала за тиждень. Завезла онукам книжки гарний презент, але вже без колишнього розмаху. Посиділа дві години за чаєм, обговорила погоду і школу Тараса. Відмовилася від вечері.
Мамо, може, з дітьми в суботу посидиш? Максим догнав її вже у коридорі. У нас з Оленкою
Не зможу. Плани.
Галина бачила, як він здивувався й не зрозумів. Ще не зрозумів.
Місяці минали. Усвідомлення, що підтримки не буде, приходило болюче і повільно. Без маминих переказів іпотека «зїдала» третину сімейного бюджету. Без безкоштовної няні дітей залишити було ні з ким.
Галина ж тим часом відкрила накопичувальний рахунок під добрий відсоток. Купила собі нове пальто тепле, не з розпродажу. Відпочила в санаторії. Записалась на скандинавську ходьбу.
Вона згадала, як батьки Олени завжди тримались осторонь: чемні вітання на свята, формальні візити раз на два місяці. Ніяких грошей, ніякої допомоги, ніяких жертв. І жодних образ від доньки.
Може, вони завжди мали рацію?
Рідкісні зустрічі з онуками стали формальністю. Галина приходила, залишала скромні подарунки, говорила про школу й друзів. Йшла через пару годин не залишалась на ніч, не забирала дітей на вихідні.
Одного разу Тарас спитав:
Бабусю, чого ти більше не водиш нас у парк?
У бабусі тепер свої справи, Тарасику.
Хлопчик не зрозумів. А Максим в дверях, здається, починав здогадуватись.
Галина поверталася у відремонтовану квартиру, де пахло фарбою, де було зручно і затишно. Заварювала собі добрий чай, сідала у мяке крісло, куплене за гроші з проданої дачі.
Відчуття провини? Іноді накочувало вночі. Але дедалі рідше адже Галина нарешті навчилася простій істині: любов не означає жертви. Особливо ті, яких ніхто не помічає і не цінує.
Вона обрала себе. Вперше за тридцять два роки материнства.
Кожен сам за себе але справжнє щастя починається там, де ти вперше дозволяєш собі бути просто собою.
