Уяви собі, подруга, одного дня я дізналася, що в Окні Життя поруч із пологовим відділенням нашої міської лікарні знайшли немовля. Я ще тоді тільки три місяці тому втратила чоловіка і серце моє шукало тепла, тому вирішила всиновити цю дівчинку, покинуту її рідними.
Треба було дуже швидко зібрати всі необхідні папери. На щастя, все вдалося владнати. Далі була купа перевірок від різних служб, перевіряли і мене, і мої побутові умови, й усе склалося добре. Уже за кілька днів хлопчик зявився у моєму житті. Я полюбила його, як рідного. Я назвала його на честь мого покійного чоловіка Романом. Знаєш, мені було так тепло на серці щоразу, коли чула це імя вдома. Дитина підростала і почав питати, чи не буде в нього сестрички чи братика.
Мене це зовсім не бентежило, бо маю роботу з дому все контролюю з ноутбука і час вільно планую. Коли мені повідомили, що є ще одна дитинка, йду до Окна Життя, а там у ліжечку лежить немовлятко трохи більше трьох днів від народження, дівчинка з такими українськими рисами. Просто закохалася в неї, коли тільки побачила, і одразу зрозуміла це наша дочка. Папери й медогляди вже знала як усе робити, швидко оформила всі документи, і наша родина зросла ще на одного малюка.
Тепер нас троє: я, Роман і наша маленька Лілея. Відчуваю, що ми найщасливіші люди у Львові. Вдома завжди чути сміх і любов.
