Виростила я трьох хлопців. Тільки людина, котра мала вдома чотирьох чоловіків, зрозуміє, про що я зараз говоритиму. Збагнути не можу: як це, щоб в хаті не було готового борщу чи вечері, або щоб речі валялися, де попало? Зараз мені вже 52, усе життя вважала, що жінка має творити такий дім, щоб чоловікові хотілося сюди повертатися і смачно, і затишно, й шкарпетки по парах! Але гадаю, невістку мої переконання якось обійшли стороною.
Мій найстарший син два роки тому надумав оженитися, а вже через девять місяців у них народилася донечка. На той час синові було 28, невістці всього 20. Ярина ще студенткою була, але різниця у віці мого Івана зовсім не налякала.
Поки Ярина ходила вагітна, характер у неї був хоч кіно знімай! То яблуко їй подай, то помаранч, то маріть їй захід сонця за вікном. Сина ганяла в маркет три рази на добу. Іван хоч би слово наперекір сказав усе терпів, бігав і носив. Думали, ну, з народженням малої все стане на свої місця. Ага, розгубилася вона, як сосна зимою!
Два місяці погодувала дитину грудьми й досить! А потім каже синові: «Я, Іване, втомилась, хочу відпочити, не витримую безсонних ночей». Ну, Іван у мене добрий, дивиться на неї з жалем, просить мене побути з малою, щоб дружина перепочила. Як тут відмовиш рідній дитині?
Поки я няньчила внучку, Ярина цілими днями тинялась по салонах краси. Додому прийде, і ложки не подріботить. Іван після роботи вже не сподівався ні на борщ, ні на картоплю з салом добре, якщо чаю знайде. Я, звісно, весь тиждень сиділа з дитиною, доки Ярина відсипалась до обіду й жила собі на класну ногу, як лілія у ставку. Все господарство мені. Кухня, пилосос моя стихія. А вона делікатно так не втручається.
Через місяць мене «увітхає» кажу: «Все, Ярино, мушу додому вертатись, свій хліб, свої чоботи!». Невістка трохи губу надула та що поробиш? А я все приїжджала їм навідати невістка продовжує своє: в хаті гармидер, в холодильнику вітер гуляє, хіба що пакет майонезу завалявся. Ледачкувата! Дитині кашу зварити не царське діло.
Моїм хлопцям їсти вдома завше подавалося. А тут така безвідповідальність аж їсти з ложки не хочеться. У минулому місяці день народження Івана. Думаю: «От, Ярина, напевно, щось приготує, здивує свекруху!» Ага, здивувала замовила піцу й суші на 600 гривень. Справжня кулінарка!
Не можу второпати чого Іван терпить таке? Може, через те, що разом до весілля не жили, не бачив, яка вона господиня ото й має тепер Мовчить собі, посміхається, ні слова поганого не каже.
От ніде правди діти, думаю може, варто якусь розмову затіяти: мовляв, Ярино, якось же воно має бути інакше, може, станеш ти й жінкою, й матірю по-справжньому? Одне тільки боюся: раптом Іван на мене образиться. Бо як-не-як, маму треба підтримати, але й байдужо дивитися не можу
Мабуть, у всіх свекрух якась то своя жіноча доля з невістками. Як тут бути поговорити з Яриною, чи хай уже буде, як є? Порадьте вже мені, добрі люди!
Минулого місяця був день народження мого сина. Я сказала йому, що прийду як гість.