Одного вечора повертаюсь додому й просто очам своїм не вірю. Дивлюсь моя донька пакує речі: одяг, косметику, техніку Питаю у неї: куди ж ти зібралася?
Виявилось, що моя вісімнадцятирічна Лесюня раптово вирішила, що вона вже доросла. Я навіть вигукнула від здивування, а Леся мені каже:
Мамо, я переїжджаю, буду жити з Максимом.
Та як це переїжджаю? Хто такий Максим? Ти навіть не познайомила нас! За які гроші ти збираєшся жити? Він має батьків? Здається, ти надто поспішила, випитую я все підряд.
Мамо, ну досить. XXI століття на дворі. Я вже доросла, маю своє життя! відповіла мені Леся.
Я на це вже нічого не сказала. Таке відчуття, що я вже нічого не можу змінити. Стою, спостерігаю, як Леся складає у валізи свою техніку в думках тихенько прощаюсь із всім цим. Чесно, отой її міксер я і так не користувалася Леся запакувалась, вийшла. Я з вікна бачу якийсь молодий хлопчина допомагає їй нести речі до автівки. Що ж, раз вже захотіла дорослого життя хай пробує! Подивимось, як воно піде. А на наступний день, знаєш, я одразу поміняла замки на дверях хто їх знає, тих молодих.
Минуло декілька днів. Від доньки ні слуху, ні духу. Я не очікувала, що вона так рішуче візьметься за це доросле життя. Аж тут дзвінок від Лесі:
Мамо, ти заплатиш за університет?
Мене аж пересмикнуло. Сумно, що донька дзвонить тільки тоді, коли треба гроші. Навіть не спитала, як справи.
Ні, доню. Ти ж тепер самостійна, я не хочу втручатися в твої справи.
Та шикарно, мамо! з образою кинула слухавку Леся.
Ну, як сама захотіла так і має! Хай зрозуміє, що доросле життя це не лише свобода.
Я вирішила зробити з Лесиного покою собі кабінет. Все одно вона з нами не живе. Вже почала підбирати собі зручний стіл і стільці. Ліжко, звісно, залишила раптом захоче повернутись. Нехай подумає.
Два тижні минуло. Повертаюся з роботи на сходах бачу Лесю з сумками. Вигляд у неї ну дуже засмучений.
Дочко, чому не попередила, що приїдеш?
Мені було ніяково, мамо Ти не рада мене бачити? тихо питає, ледве стримує сльози.
Та про що ти, звісно рада! Йдемо додому, кажу я і обіймаю її.
Зайшли ми додому, Леся поволі почала розбирати речі А от кавоварку свою не знайшла. Виявилось, вона залишилася у мами хлопця. Її майбутня свекруха таким чином заплатила собі за кімнату і їжу. Взагалі цей Максим під тридцять. Як тільки Леся зрозуміла, що я не платитиму за навчання, одразу звернулась до нього. Але він навіть не збирався покривати її витрати чи брати відповідальність за її життя.
Я от думаю: що в голові в того Максима було, коли він привів у батьківський дім мою дитину без роботи та планів на майбутнє?…
