Дізналась, що мій син залишив вагітну дівчину. Я оплатила їй адвоката.
Коли я дізналася, що накоїв мій син, мені здалося, що земля провалюється під ногами. Не через сором через те бідолашне дівча, яке я одного дня бачила, як мчала на скутері з доставками під пекучим сонцем: втома під очима, животик вже круглий. Тоді я вирішила сама все владнати.
У вівторок десь під вечір я стояла перед її дверима. Відчинила вона всі ще у формі з логотипом від кавярні, живіт під фартухом, обличчя бліде, зморене аж серце защеміло.
Ви кого шукаєте? насторожено спитала.
Я мама того безвідповідального хлопця, що тебе покинув, відразу зізналася я. Прийшла все виправити.
Очі в неї вкрились слізьми.
Прошу вас, я не хочу скандалів
Я не з ними. Я з рішеннями, дитино. Чула про такого собі Григорія Коваленка? Це найкращий сімейний адвокат у місті. Я вже заплатила йому за тебе. Завтра йдеш на зустріч.
Вона навіть говорити не змогла. Я продовжила:
Він з мого лона вийшов, але це ще не означає, що я навчила його бути байдужим. За дитину відповідатиме і хоч сто ночей у шахті хай відпрацює, від аліментів не втече.
Так і сталося. Адвокат зробив диво. Коли народилася моя онучка, бо вона моя кровинка, хоч би що думав мій син, я зявилася до пологового з памперсами, пелюшками й розібраною колискою в багажнику «Ланоса».
Не варто було так почала вона.
Та ще й як варто, зупинила я. Я ж тобі бабуся.
Син, звісно, перестав до мене звертатися. У всьому звинувачував мене зрадила, мовляв, нищиш йому життя. Я казала: життя скалічив ти, а я просто лагоджу.
Минули два роки. Тепер дівчина й моя мала живуть зі мною вона вечорами навчається на медсестру, я няньчу дитину, і ми найдивніше, але найдружніше сімейство на цілий Поділ. Син ще вперто мовчить, зате справно відраховує аліменти адвокат суворий.
Учора, коли я годувала малечу пляшечкою, вона на мить обняла мене за плечі.
Дякую тобі, мамо, прошепотіла вона.
«Мамо».
Чи є більший подарунок, ніж здобути донечку й онучку, навіть якщо довелося на якийсь час втратити сина? Мабуть, родина це не лише кров, а ті, кого вибираєш захищати.
Оповідь про відповідальність, совість та несподівану ніжністьЯ посміхнулась, притискаючи до грудей свою онучку, і відчула, як буденний клопіт зникає, поступаючись місцю тихому теплу, яке народжується тоді, коли нарешті опиняєшся саме там, де й мала бути. І байдуже, хто що скаже любов завжди знаходить собі місце, навіть у зранених серцях.
За вікном сутеніло, у дворі хтось вигулював пса, у кімнаті лунало шепотіння, а я знала: все тепер буде правильно, бо справжня родина це коли поруч ті, про кого ти ладна боротися до останнього подиху.
