Заміж піду, але тільки не за цього гарного хлопця. Так, він хороший у всьому, але зовсім не мій.
“Знову мати прийшла із сусідом та ще з незнайомим чоловіком. Всі вже напідпитку,” Софія сіла в куток біля шафки.
І куди сховатися, на вулиці вже сніг лежить. Як мені все обридло. Влітку закінчу девять класів та поїду до Черкас. Вступлю до педагогічного коледжу й стану вчителькою. До міста ж рукою подати десять кілометрів, але житиму в гуртожитку”.
Мати з гостями вмостилася на кухні. Хлюпання, коли наливали горілку до склянки, а ковбаски запах аж слина потекла у Софії.
Стій-но, ти! гукнула мама.
Чого ти така неприступна?
Вас двоє
Не вперше ж із двома, хихикнув Василь, мамин співмешканець.
Посипався дзвін посуду. Шурхіт, хмикання. Софія ще сильніше притислася до стіни. Раптово все стихло.
Дивись, Андрію, вона спить, почулося від Василя.
Ти ж казав, гарна дівчинка, а мені от щось не дає спокою…
Вона ж дочка
Яка дочка?
Софія, вже доросла. Мабуть, сховалася в кімнаті.
Та веди її сюди! радісно скрикнув Андрій.
Софія, де ти? у кімнату зайшов Василь, побачив Софію, посміхнувся зловісно. Ходімо, посидиш з нами!
Мені тут добре.
Не соромся, Василь потягнувся обійняти дівчину.
Софія схопила вазу зі столу й вдарила співмешканця по голові.
Задзвонило скло, вона вирвалася і вискочила у коридор.
Лови її! закричав Василь.
Софія вже була біля дверей. Часу вдягати чоботи не було вона вискочила надвір в одних шкарпетках, старих шортах і футболці.
За нею вискочили й чоловіки. Вулиця була глуха, село спить у заметах. Куди бігти ввечері по снігу? Позаду лунали крики. Мимо великого котеджу, що стояв неподалік, загавкав пес. Хтось крикнув на нього.
Софія підбігла до воріт і почала стукати. Двері відчинив чоловік на вигляд років сорока.
Допоможіть Софія дивилась благально.
Заходь! він завів її у дім і замкнув двері.
Богдане, хто там? з коридора визирнула жінка.
Ось, чоловік кивнув на дівчину. За нею якісь мужики ганяються.
Швидше в хату! жінка взяла Софію за руку. Все розкажеш там.
Софія, виходь по-доброму! гукнув Василь.
Богдане, не звязуйся! крикнула господиня. До хати!
З двору чулося гавкання та викрики.
Треба в поліцію подзвонити, жінка дістала смартфон.
Ольго, не треба. Зараз сам розберуся. Вони, схоже, місцеві.
І як ти збираєшся?
По-доброму. Заспокой її!
Богдан взяв пакет, заглянув у холодильник, поклав туди пляшку і шматок домашньої ковбаси.
На подвірї погладив пса, і разом з ним вийшов на вулицю. Василь накинувся:
Віддавай Софію!
Ось забирайте й ідіть!
Василь відкрив пакет, усміхнувся, кивнув Андрію:
Пішли, Андрію!
***
Так! Я Ольга Сергіївна, жінка поставила чайника на плиту. Сідай, розказуй, що в тебе трапилось.
Мене звати Софія, сказала дівчина з тремтінням у голосі. Я з цього провулка, тільки з краю.
Ти тої Олени дочка?
Так.
Ми хоч і не так давно тут, а про твою маму вже чули.
Софія похилила голову й розплакалася.
Не ридай, Ольга підійшла і обняла дівчину. Для Софії ці обійми були чимось новим, вона притулилася сильніше і ще більше розплакалася.
Годі, все буде добре! Скоро пити чай.
Зайшов господар:
Все, прогнав їх.
А з цією красунею що будемо робити? жартома посміхнулася Ольга.
Поговоримо завтра! Спочатку чай і до ванної.
Їсти хочеш? Ольга підсунула Софії кружку чаю, усміхнулась. Бачу, що хочеш.
На столі бутерброди, шматочок торта.
Їж, не соромся, підтримав і чоловік господар оглядом.
Більше її не допитували, навіть уваги особливо не звертали, відчуваючи, як вона ніяковіє.
Після вечері Ольга провела гостю до ванної:
Помийся та одягни ось цей халат!
***
Софія бажала тільки тепла і притулку цієї ночі. Як же добре в гарячій воді, коли на дворі холодно. Але господарі чекають.
Вийшла. Пара сиділа на дивані. Софія несміливо всміхнулася:
Дякую вам!
Софіє, заговорила Ольга. Як я розумію, тебе ніхто не шукає, додому повертатися не хочеш.
Софія опустила очі.
Завтра раненько маємо виїжджати…
Я розумію, відповіла дівчина тихо.
Ти залишаєшся одна. Двері не відкриваєш нікому! У двір наш Патрон нікого не пустить. Все зрозуміла?
Так! вигукнула Софія.
Можеш до нашого приходу борщ зварити? жартівливо підморгнув Богдан Михайлович. Вмієш?
Вмію, швидко сказала Софія, все ще побоюючись, що її виженуть. Я добре готую. Ще й порядок наведу.
Прибери внизу, якщо не важко, погодилась Ольга Сергіївна.
***
Вранці вона прокинулась разом із господарями. Тихо лежала, боячись, що її проженуть. Ось у дворі загуркотіла машина. Невдовзі все стихло.
Встала, вмилася. На кухні гарячий чайник, хліб, ковбаса, сир. На столі свинячі реберця.
Поснідала. Прибрала, все протерла, підлогу помила.
В коридорі знайшла пилосос. Увімкнула й почала прибирати.
Тільки вимкнула
А це що таке? пролунав голос позаду.
Різко обернулася. Перед нею високий, красивий хлопець, років вісімнадцять, з карими очима.
Я прибираю, промимрила Софія. А ви хто?
Ого хлопець похитав головою. Дістав телефон:
Мамо, я вдома. А ця хто?
Сину, вона у нас трохи поживе.
Мені байдуже.
Хлопець оцінив Софію поглядом і пішов на кухню.
Хочете чаю? спитала дівчина.
Сам зроблю.
***
Софія сховала пилосос. Почала витирати пил, вслухаючись у будь-який шерех.
Хлопець поснідав, пішов у ванну. Вийшов доглянутий, пахнув лосьйоном.
Гей, господарю, дай пляшку! закричали з вулиці.
Що це ще? хлопець глянув у вікно.
Не відкривайте! перелякано крикнула Софія.
Він із цікавістю поглянув на неї, чомусь усміхнувся і пішов до виходу.
Дівчина кинулася до вікна. За парканом стояли Василь із Андрієм й щось волали. Софія злякалася.
Ось син господарів вийшов до них. Ті ринулися до нього, але раптом впали обидва у сніг.
Хлопець щось сказав ті підвелись та, похнюпившись, подалися до будинку Софіїної матері.
***
Хлопець повернувся й уважно глянув на налякану дівчину.
Злякалась?
Не стримавшись, Софія притулилася до нього й заплакала.
Як тебе звати? несподівано спитав він.
Софія.
А я Данило. Не хвилюйся, вони не повернуться.
***
Данило пішов на другий поверх, зайшов до своєї кімнати. Софія зварила борщ, посиділа на кухні.
Звісно, залишитись тут із такими добрими людьми їй кортіло. Але вона відчувала: не годиться вже так себе поводити.
Господарі повернулись. Ольга Сергіївна здивовано оглянула порядок, Богдан Михайлович похвалив борщ.
Я, певно, піду додому вирвалось у Софії. Дякую вам за все!
Софіє, ще кілька днів живи у нас!
Дякую, Ольго Сергіївно. Я піду
Вона вже була біля дверей, згадавши, що носить чужий халат і капці.
Ходімо! Ольга взяла її за плече, повела до шафи.
Дістала джинси, светр, теплу спортивну куртку.
Одягай! Ми з тобою одного зросту.
Не треба
Не голою ж вертатися додому. Одягай! Я не збіднію.
Вдяглась. Потайки подивилась у дзеркало такого гарного одягу в неї ще не було.
У коридорі господиня дала шапку і зимові чоботи.
Софія, носи на здоровя!
Дякую вам, Ольго Сергіївно!
***
Життя повернулося у звичне русло, хоч і не зовсім таке як було. Мама влаштувалася на ферму. Василь із другом щезли з села.
Весна прийшла. Софія сиділа вдома, писала домашнє завдання. Тут у ворота постукали. Виглянула у вікно а там Данило. Він кивнув їй: виходь!
Вона вилетіла на двір.
Привіт! усміхнувся Данило.
Вітаю!
Мама тебе кликала…
***
І ось Софія знову переступила поріг того будинку, де була щаслива.
Привіт, Софіє! Ольга Сергіївна обняла дівчину.
Вітаю, Ольга Сергіївно!
Заходь! Ходімо чаю попємо.
Посадила за стіл, налила чаю, сіла поруч.
У мене до тебе справа. Ми з чоловіком на місяць летимо в Туреччину, мрійливо посміхнулась. Син вдома рідко буває. Ти б могла приглядіти за домом? Патрона годувати й кота теж, квіти поливати.
Звичайно, Ольго Сергіївно!
Добре, простягнула гроші. Ось двадцять тисяч гривень.
Навіщо?
Бери! Ми не збідніємо. Ходімо, все покажу!
Софія уважно слухала, запамятовуючи, де квіти та ємності з кормом.
Ольга Сергіївна гукнула:
Данило! з кімнати миттю вийшов син. Познайом Софію з Патроном!
Ходімо! хлопець поклав руку на плече Софії.
Вони вийшли у двір, відвязали Патрона і гуляли разом.
Данило розповідав про навчання у Києві, карате, родинний бізнес.
А Софія думала: між нею та Данилом прірва, така сама, як між її мамою і його батьками. Так, вони добрі, але життя не казка, і вона не Попелюшка.
“Через два місяці складу іспити в коледж, обовязково пройду. Буду вчитися, працювати, стану людиною. Заміж піду, але точно не за цього красеня. Так, хороший, але не мій!”
Вдячна Ользі Сергіївні за одяг і ці двадцять тисяч зможе витримати перший час в Черкасах.
І в ту мить Софія зрозуміла: її важке дитинство закінчилося, настає доросле життя, і тепер усе залежить тільки від неї.
Дійшли до котеджу. Софія погладила Патрона по шиї, усміхнулася Данилу й повернулася додому. Завтра почнеться її робота в цьому будинку. Лише робота і новий шлях у житті.
Головне: треба вірити в себе, працювати й не боятися змін. Щастя приходить до тих, хто сам будує свою долю!
