Залишайся з дитиною. Я піду сама на весілля брата.
Чоловік повертається вчора ввечері з роботи й виглядає дивно.
Я питаю його про весілля, а він одразу відводить очі. Каже, що піде на весілля сам…
А як же я? дивуюся я.
Чоловік говорить мені: «Любонько, у січні зарплата вийшла мізерна. Мабуть, піду сам на весілля. Ти залишися з дитиною. Все буде гаразд. Я відсутній лише три дні треба переночувати в готелі, щось їсти. Ну, і, звісно, купити подарунок для молодят».
Ми молода родина. Живемо в однокімнатній квартирі в Києві, яку нам віддала свекруха. Я у відпустці по догляду за дитиною. Доньці майже два роки. Я не поспішала виходити на роботу, бо не мала на кого залишити дочку. Квартира від свекрів вже дякувати, як кажуть.
Моя мама піклується про себе, підробляє, бере додаткову роботу. Вона одразу сказала якщо стане критично, якщо виходитиму на роботу, вона приїде допомогти. Але щоб я купила нову сукню й пофарбувала волосся тільки не для цього вона залишатиметься з онукою.
Я добре знаю характер мами. Вона щороку літає за кордон. На всі вихідні сеанси масажу й салони краси.
У нас у родині не було особливих екстрених ситуацій. Якщо чоловік вдома, я займаюся своїми справами. Втім, чоловік не дуже це схвалює відпускає мене нечасто і на короткий час.
Аж тут запрошення на весілля.
Молодший брат чоловіка вирішив одружитися у Львові. Треба їхати на три дні. Я, звісно, звернулася до мами просила її побути з онукою. Все-таки весілля справа важлива. Дитина спокійна, не плаче без причини.
Мама довго відмовлялася, а потім зітхнула й взяла три вихідні з роботи. Я була дуже щаслива. Бо набридло два роки сидіти вдома. Хотіла трохи відпочити на весіллі…
Але мої плани зруйнувалися після слів чоловіка.
Для мене це було важливо за рік грудного вигодовування я майже не виходила з дому. Потім взагалі ні з ким не могла залишити доньку. Чоловік же постійно ходить на корпоративи, відрядження.
Я насправді погано знаю його брата. Наречену бачила лише на фото.
Мені стало прикро до сліз. Але чоловік так і не зрозумів мене. Вважає, що все правильно.
Слухай, люба, твоя мама не дуже хоче залишати малу в себе. Дай їй відпочити, залишайся. Навіщо змушувати людину? Не хоче не треба. Ти ж і мою родину толком не знаєш. Який тобі сенс їхати? Твоє завдання бути вдома й доглядати дитину. Я туди й одразу назад.
Я вирішую ніхто нікуди не поїде без мене. Чому чоловік вирішує за мене?
Як ви думаєте хто тут має рацію?
Особисто я вважаю, що мама дівчини й чоловік поводяться по-своєму егоїстично. Звичайно, бабуся не зобовязана сидіти з онукою, але могла б подумати і про доньку.
А чоловік зовсім не розуміє свою дружину. Вона стільки часу присвятила дитині. Їй потрібен відпочинок.
Чи справді він її кохає якщо не може цього зрозуміти?
Героїня цієї ситуації дуже сумна. Вона повністю залежна від чоловіка. Допомогти їй нема кому.
Було б цікаво дізнатися думки читачів. Сподіваюсь, що ця дівчина зможе знайти вирішення й донести свою позицію чоловікові.
Дорогі українські жінки, не забувайте, що ми живемо у вільній країні! Говоріть свою думку нічого страшного не станеться. Це не підстава для розлучення, якщо жінка поставить умову. А якщо навіть так значить, почуття нещирі. Потрібно поважати інших і дарувати радістьЯ витерла сльози й чітко сказала чоловікові:
Я ціную, що ти турбуєшся про наш бюджет. Але моє бажання вперше за два роки побути серед людей також важливе.
Чоловік здивовано подивився на мене. Моя впевненість його зупинила.
Я маю право бути частиною родини, відпочити, просто змінити обстановку. Це не примха, а потреба.
Ми довго розмовляли того вечора. Вперше відкрито без образ і докорів. Я розповіла, як мені хочеться відчувати себе не лише мамою, а й жінкою. Розповіла про втому, про смуток, про потребу у підтримці.
Він розчулився, обійняв мене й вперше за довгий час запитав: «Як я можу зробити тебе щасливою?» Тоді я зрозуміла: ми змінимося разом.
Мама, почувши нашу розмову, погодилася залишитися з донькою але вже із задоволенням, бо відчула, що допомагає не з обовязку, а заради щастя дочки.
Ми поїхали на те весілля разом. Я сміялася, танцювала, насолоджувалася святом і свободою. Дивилася на чоловіка і бачила поруч партнера, а не начальника.
Ввечері, коли ми поверталися до готелю, він прошепотів:
Я пишаюся тобою. Дякую, що змогла пояснити свої почуття.
Я посміхнулася. Я знову була собою і це відчуття насолоди залишилося зі мною надовго.
А головне тепер я знала: іноді потрібно ризикнути й обстояти себе, щоби отримати більше, ніж навіть мріяла.
