Одного разу старенька жінка вирішила зробити добру справу. Вона зібрала всі речі, які їй більше не були потрібні і тільки заважали вдома. Серед них були гарні блузки, сукні, капелюхи, спідниці все, що лише захаращувало оселю. І подумала собі бабуся: віднесу це до церкви раптом хтось із потребуючих знайде для себе щось корисне. Може, туди звернуться переселенці або безхатченки.
Склала вона все обережно в торбу, поставила в кутку і вирішила: завтра віднесу, а поки що ляжу спати.
А вночі, як повірите чи ні, приснився їй дуже дивний сон.
Наче душа її відділилася від тіла, і вона згори спостерігала за всім у квартирі. Навкруги все було яскравим, хоч вона й залишалась у своїй кімнаті. Але на душі в неї було так легко і радісно.
А стояла вона посеред хати з тією ж торбою в руках, яку так старанно складала для церкви. Перед нею з’явилась маленька дівчинка така дивна і світла.
А що у Вас у тій торбі? питає вона.
Бабуся усміхнулась і відповіла:
Склала речі, які вже мені не треба, тільки займе місце. Хочу віддати тим, хто потребує. Вранці віднесу до церкви.
Ви дуже добра. Але торба ж не гарна брудна. Потрібно її попрати спершу, добре?
Добре, добре, пообіцяла старенька.
Не забудьте! сказала дівчинка, усміхнулася й розчинилась у повітрі.
Тут бабця прокинулась. Одразу скочила з ліжка, згадуючи дивний сон. Щось їй не давало спокою може то був ангел, чи щось подібне?
Поглянула на торбу, почала діставати речі якщо треба прати, то треба.
Може, з боку це смішно, і подумаєте, що старенька надто забобонна. Можливо Але я сам був таким скептиком, доки не почув, що сталося далі.
У тій же багатоповерхівці, поверхом вище, народився у сімї хлопчик. Це була вже друга дитина. Того дня батьки покликали рідних і близьких поділитися радістю.
Гостей було чимало. Привітання, подарунки, захоплення. Проте, обіймати чи хвалити малюка суворо заборонили. Батьки з пересторогою казали: не можна хвалити, може наврочити. І гості, щоб не перечити, стали говорити все навпаки почали наговорювати щось погане.
Ой, який страшненький цей хлопчик. Боже борони! Такий негарний, навіть дивитися не хочеться.
Одне за одним, кожен наговорював слова, відвертаючись від дитини. Батьки, навпаки, полегшено зітхнули і всі разом пішли до іншої кімнати.
Старший син усе чув. Дивився, як усі невдоволені молодшим братом. І в його дитячій голові народилася думка: якщо брат такий поганий, то навіщо він?
Дитя не довго вагалося. Взяв братика, вибіг на балкон, озирнувся на всі боки і викинув його вниз, так, як колись кидав іграшки.
У мене просто мороз поза шкірою, коли я дізнався про це. Все мігло б закінчитись трагічно, якщо б Господь не тримав руку над цією дитиною.
Саме в цей час бабуся, та сама з дивним сном і торбою, жила поверхом нижче.
Вона закінчила прання і розвісила свою випрану торбу надворі на мотузці.
Саме тієї миті зверху, наче з неба, летить дитина і прямо потрапляє у ту торбу.
Батьки тим часом помітили, що у кімнаті стало підозріло тихо. Забігли, дивляться старший син на балконі, а малюка немає. Перелякані питають, що сталося, а він відповідає:
Він же негарний і непотрібний, ось і викинув його.
Материнське серце обірвалося. Батько кинувся вниз шукати дитину. На щастя, хлопчик був живий та неушкоджений.
Яке неймовірне щастя! плакали батьки, піднімаючи сина на руки.
Кому дякували як гадаєте? Звісно, бабусі. А от про Божу допомогу ніхто й не згадав. Крім самої старенької. Вона знала такі дива просто так не стаються. Якби не той ангел із її сну, вона б і не прала нічого
Чому всі думають, що їм просто поталанило? І чому не дякують Богові?
Я сам над цим багато думав. Варіантів чимало, та до кінця так і не збагнув. У кожного своя відповідь. Я для себе скажу лише одне: у випадковості не вірю. За все дякую Богові. Бо яке ж диво можливе без Нього?
