Катерина не може в це повірити. Її чоловік, рідний, єдиний, той, кого вона вважала своєю опорою та підтримкою, сьогодні сказав їй: «Я тебе не люблю».
Від шоку вона застигла у дивній позі й не рухалась, поки він метушився, збирав речі та дзеленчав ключами. Саме цього їй зараз не вистачало. Ще нещодавно раптово відійшов у засвіти батько, і вона, попри власний біль, мусила дбати про сивочолу матір та сестричку тій після жахливої травми голови у 18 років дали інвалідність. Рідні жили у сусідньому містечку. Синочок пішов у перший клас. Влітку її фірма закрилася. Вона залишилась без роботи. І тепер чоловік
Катерина схопилася за голову, сіла за стіл і гірко заплакала.
Господи, що мені робити? Як далі жити? Ой, Данилко! Треба ж бігти по нього до школи!
Повсякденні обовязки змусили Катерину піднятись і рухатись.
Мамо, ти плакала?
Ні, Данилку, не плакала.
Ти плачеш за дідусем? Мені так його не вистачає
І мені, синку. Але ми маємо бути сильними. Наш дідо завжди таким був йому там, у Господа, добре, не переживай! Він заслужив спокій, бо за життя справжнього відпочинку не знав.
А де тато?
Напевно, знов у відрядження поїхав. Як справи в школі?
Жити треба далі. Не любить? Примусом милим не будеш. Щось вона прогледіла у своїй метушні.
Поки Данилко обідав і грався своїми солдатиками, Катерина не втрималася залізла в залишений чоловіком ноутбук. Вхід до пошти був простим, чоловік не встиг видалити листування. Любов у нього на повну. А вона тепер некохана. Десять років вона була його сонечко, а після багаторічної боротьби за народження сина наша мама.
Все змінилося. З цим потрібно якось змиритися.
Передусім треба шукати роботу. Її диплом нікого не цікавить, а мізерна державна допомога мало що вирішує.
Що ж трапилось? Як же її відповідальний, добрий, турботливий чоловік раптово став чужим? В голові Катерини лише одна думка: він або здурів, або просто пішла нова пристрасть. Їхній дім, який вони зводили по шматочках, так і лишився недобудованим. Добре, що дах є і одна кімната досі придатна для життя.
Де ж ти, робото? Катерина ледь не плакала знову, але часу на це не було. Бо робота була потрібна терміново.
Пошуки тривали тижнями, без успіху. Першокласник і її нова самотність зменшували шанси до мінімуму. Ввечері після чергового провалу пролунав дзвінок від кума Романа:
Катю, ну що, повернувся твій Олег?
Ні
А комірницею підеш? Є перерва, можна й Данилка забирати, або на групу залишати. Заплата 10 тисяч гривень. Мало, але краще, ніж нічого. Завтра завеземо вам картоплі, цибулі й курку.
Ромчику, у мене ж курочки є, яйця несуть
То нехай несуть. На мясо не ріж.
Дякую. Як там Галина?
Нічого, бореться. Моя молодчинка.
Він завжди такий. Галя перенесла важку операцію, отримує хіміотерапію, а він ніколи не нарікає, каже все добре. Катерина подумала: шанс вижити є. Дякую Богу, Він найнадійніший. Дякую й куму.
Робота виявилась нескладною, і знаходились хвилини на самотність, щоб поплакати і замислитися.
Минули дні, тижні, місяці. Через рік Катерина вперше відчула, що голодна, може спати, сміятись, радіти успіхам Данилка. Рана від чоловікового зради не заживала, коли той навідувався по сина на вихідні. Вона не заважала діти не мають страждати через дорослих. Так хотілося спитати, чому, але розуміла: усе через його нову пристрасть. Пригадала слова з фільму: «Кохання до першого повороту, а далі починається життя». У неї кохання й життя були нероздільні. А у нього?
Цьогорічна осінь була як продовження літа тепла, з зеленими листями, гомінкою дітворою за вікном і барвистими айстрами та хризантемами в палісаднику. У той день, коли Катерина зловила погляд Михайла, нічого особливого не було можливо, сонце світило яскравіше, пісня з сусідського вікна грала гучніше, а може, просто доля вирішила звести двох самотніх людей.
Дівчино, дозвольте допомогти, навіщо так перевантажуватись?
Я звикла.
Погано звикати красивій жінці до важкої роботи.
Ви всім красивим допомагаєте? Чергуєте тут біля магазину?
Ага, чергував, чергував, очі втомились вже аж побачив ту саму.
Тут не стримались і розсміялися, аж до сліз.
Михайло, простягнув руку, а в очах ще скакали іскорки.
Катерина.
«Катруся, Катруся, чужа жона», знаєш таку пісню?
Не чула. Але я не жона.
Справді? То мені пощастило! Зустрів таку, про яку тільки мріяти можна і вона вільна. Всі позбожеволіли?
С гумором у вас все гаразд. А як із серйозністю?
В цьому теж порядок.
Катю, а давай сьогодні в кіно зходимо, поговоримо.
Не можу, сина потрібно забирати з групи.
Не вірю своїм вухам! Син? Вам, мабуть, двадцять років, яка група?
Мені тридцять пять.
І мені також! Оце збіг! Але виглядаєш дуже молодо.
А тепер?
Обдумую. Всі чоловіки мріють про сина. А ви так легко кажете, що незаміжня А де ж батько?
Не хочу зараз це обговорювати.
Розумію. Не будемо. Тоді, може, у вихідні? Можна з хлопчиком на дитячий сеанс.
У вихідні син із батьком бачиться.
Катю, не хочу бути навязливим. Але якщо матимеш пару годин подзвони. Ось візитка, я лікар, дитячий гематолог.
Серйозна робота.
І часу красунь шукати нема.
Добре, Михайле. Я подзвоню.
Я чекатиму.
Що за прекрасна осінь! Вона наче особливий подарунок для них обох. Мяке сонце малювало різнобарвя у парках міста. А ще ніжність, яка зцілювала минуле і закружляла їх у осінньому танці під листопадом. Вони так обережно наближались один до одного, що навіть Катерина дивувалась: її тягне до цього дивовижного чоловіка. І десь через півтора місяці після зустрічі вона невпевнено запропонувала «пити чай».
Катрусю, не ображайся, я не прийду. Для мене важливо самому пройти цей шлях. Довіряєш?
Наступних вихідних вони виїхали в парк-заповідник: Михайло орендував котедж зі справжнісіньким замком. Усередині було чисто й тепло, але Катя бачила лише великі карі очі, і її поглинули Михайлові обійми. Катерина не знала, що найбільш інтимне між чоловіком і жінкою може бути таким щасливим.
Мишку, де я, що зі мною? Мені здається, я помираю. Я люблю тебе так сильно! Як я жила без тебе? Як же мені добре!
Ти неймовірна! Я такий щасливий!
Ще через місяць їм важко було розлучатись.
Катрусю, стань моєю дружиною!
Мишко, у мене розлучення в кінці місяця.
І одразу заміж за мене. А то ще хтось забере мою дівчину!
Дівчина сама знає, кого кохати. У неї вже є коханий. Але Мишку, без свята просто розпис, і забери мене в той замок, де я стала твоєю жінкою.
Добре, люба, як скажеш.
Свідками на розписці були Роман і Галина. Мама з сестрою прислали захоплену телеграму, а скоро вони переїхали у двокімнатну квартиру, яку зняв Михайло. Разом зробили ремонт, облаштовували затишок. Особливо Михайло опікувався кімнатою для Данилка з сином вони давно познайомились, але хлопчик, для якого дві половинки яблука були мама і тато, тримався в осторонь від Михайла.
Катрусю, не лякайся, перевіримо кров Данилка щось мене непокоїть, блідий.
Мишко, не хвилюйся, він просто переживає. Тяжко йому, що ми розлучилися. Я читала, що для дітей це важче, ніж смерть одного з батьків.
Ти права, мудра моя. Я сам дитинство пережив у розбитій родині тоді світ валиться. Але кров перевіримо, добре, малий?
Михайло заглянув у квартиру наступного дня з опущеною головою. Катерина одразу зрозуміла щось трапилось.
Катрусю, не хвилюйся. Зміни в крові Данилка. Інтуїція не підвела. Завтра я заберу його до себе.
Це несправедливо. Ніби за щастя маєш платити такою ціною. Лейкоз. Жахливе слово.
Почалося нове життя. Катерина взяла неоплачувану відпустку не могла залишити Данила одного з уколами, крапельницями, аналізами. Вона тримала його за руку і повторювала: «Тримайся, мій синочку! Ти сильний! Ти завжди був моїм найбільшим другом! Ми завжди разом, і будемо завжди».
Коли сил нема, Михайло відправляв Катерину спати, а сам лишався з Данилком. Здебільшого вона просто лежала і дивилась у стелю.
Колишній подзвонив і вимагав виписатись із недобудованого будинку.
Я сам сином займатимусь. Він приходитиме до мене.
Ти, може, навідай його краще.
Зараз не можу. У відрядженні.
Вислухавши, Михайло ніжно обійняв Катерину:
Катрусю, ми все заробимо самі. Не чіпляйся за минуле.
Мені шкода, я непогано заробляла, все вкладала в будинок Мишко, це зараз час думати про виписку?
І не думай. Всі твої думки в Данилка. Я впораюсь. Я завжди мріяв про родину. Бог це знає. Він вас у мене не забере.
Мишко, як аналізи?
Докладаємо всіх зусиль. Поки погано.
Катерина плакала мовчки. Не можна, щоб син дізнався, що все погано.
Дядьку Мишо, а що у мене з кровю?
Знаєш, у крові є білі і червоні кораблики. Твої зараз воюють.
А хто виграє?
Поки білі.
А що буде далі?
Допомагай червоним.
Мамо, заберіть мене кудись, я так втомився.
Катрусю, я теж хотів це запропонувати. Давай Данилка заберемо у наш замок зараз гарна погода, будемо гуляти лісом. Нехай відпочине.
Весна розквітла кущами й деревами у їхньому куточку. Втрьох гуляли лісом, раділи кожній квіточці і травинці. Але часом Данилко насторожено завмирав.
Що з тобою, синочку, тобі недобре?
Не заважай, мамо. У мене морський бій.
Коротка відпустка швидко минула. Син змінився: посвітлішав, румянець зявився.
Мамо, а де тато?
У відрядженні, сину.
Знову Ну, гаразд.
Після повернення знову здали аналізи. Завідуюча лабораторією прийшла сама:
Михайле Леонідовичу, куди ви сина вивозили?
Тут близько, у заповідник. Що з кровю?
Все добре. Ремісія. Дуже гарна кров.
Михайло влетів у палату на радощах.
Данилку, що ти робив? Ти здоровий! Не плач, Катрусю, він одужує. Ну, що робив?
Тато, ти казав про кораблики? Я вигравав червоними кожну морську битву.
Наташа не вірила, що це відбувається з нею. Її чоловік, рідний, єдиний, якого вона завжди вважала св…