Сьогодні згадав, як усе починалося. Олена ніжно пригорнула маленьку доньку до себе, поцілувала й замислилась: на кого ж вона схожа? Аж зітхнула І знайомі дивувалися, те саме питали. Не знаю, чи хтось наговорив мені, чи матір щось запідозрила, чи сам почав сумніватися у вірності Олени, проте одного разу я прийшов із роботи задумливий і понурий.
Льошо, що нам робити? Занадто рано Вікторії лише третій рік, щойно відмовилася від підгузків. І я не встигла відпочити зітхала Олена. І знову до декрету. Вікторія ще проситься на руки як тепер, із животом, її підійматиму?
І нас буде четверо, а працюєш ти один. Може, зачекаємо з другою дитиною? ніяково запитала, і сама злякалася своїх слів.
Я відчув, як у грудях стискається. Не думай таких дурниць, суворо зиркнув я. Пробач, я винний Але ми впораємося. Я підшукаю додатковий заробіток.
Якщо буде донечка жодних труднощів не бачу: одягу після старшої повно, навіть коляска є. Різниця невелика подружаться. А якщо хлопчик я замислився. Подамо заяву на розширення житлової площі, посміхнувся я до Олени.
На тому й зупинилися. Олена опікувалася Вікторією, балувала її перша донечка, довгоочікувана Не могла стримати себе: обійме зайвий раз, поцілує навіть тоді, коли живіт уже помітно округлився.
У глибині душі боялась, що не виносить цю дитину, яка так поквапилась зявитися. Але ситуація склалася інакше: вагітність пройшла легко, і вчасно у родині Коваленків зявилася ще одна дівчинка.
Коли вперше принесли годувати, Олену збентежило русе пушисте волоссячко на голівці малої. І я, і вона темноволосі, Вікторія, при народженні, теж чорнява, аж потім трохи посвітлішала. Може, в Іринки потемніє згодом? думала вона.
Білявенька, голубоока Іринка викликала захоплення у всіх друзів. З іменем не мудрували Ірина, щоб і ініціали з Вікторією збігалися. Батьки вбачали в тому особливий символ.
Час минав, і дівчатка росли такими різними, що знайомі питали: “І на кого ж вона схожа?” Особливо дивувала Іринка не тільки від сестри, а й від нас з Оленою.
З віком волоссячко трохи потемніло стало пшеничним. Вона була спокійною, кругленькою, дивилась на світ своїми чистими небесно-блакитними очима. А Олена все гадала: на кого ж вона схожа?
Якось неспокій у мені зростає Може, друзі нашептали, що маленька аж надто не схожа на мене? З часом я не витримав. Мовчки сидів Олена насторожилась, а потім у розпачі я звинуватив її у зраді.
Згадав, як колись біля Олени крутився симпатичний білявий хлопець Може, щось між ними було?.. А можливо, дочку нам підмінили у пологовому будинку?
Не зраджувала я тобі, плакала Олена, це саме наша Іринка, ніхто її не підміняв!
Після того сварки ледь не довели до розлучення. Олена зібрала речі тоді мене й накрив жах: люблю ж її, вона забере дітей і залишуся сам.
Тільки одне мучило: чому всі дивуються в кого це дівчинка така білява? Соромно. Вмовив Олену залишитися, але наполіг зробимо ДНК-тест. Олена знову в сльози:
Як я залишуся, якщо ти мені не віриш? То й Вікторію перевір! Давай краще відразу розійдемося
Сам зібрав необхідний матеріал, здав до лабораторії, замучив співробітників розпитуваннями: чи не сплутають, чи не підмінять Заспокоїли нарешті.
Дівчатка чули наші сварки. Іринці чотири роки, але навіть вона зрозуміла, що з мамою й татом щось не так а Вікторія й сказала їй:
Ти мені не сестра, нам тебе підкинули! Через тебе батьки сваряться!
Іринка розплакалась, а мама довго не могла втішити.
Вікторія ж розмірковувала, як би сестри позбутися не стане її, і все повернеться, як раніше Одного разу, коли Олена пішла на базар, а я був на роботі, Вікторія одягла Іринку і повела гуляти все далі від дому.
Повернувшись, Олена не застала дівчат, у дворі теж нікого Сусідка, звісно, бачила, але поспішала додому до серіалу.
Зійшлися дівчат шукаючи і я, і дружина. Вечоріло. Тоді звернулися до поліції За годину знайшли спочатку Іринку: жінка зателефонувала, що у дворі плаче дівчинка. Вікторію витягнули з протилежного кінця району заблукала.
З того дня вирішили не сваритися за дітей. На щастя, тест показав: обидві наші доньки. Лікар пояснив: проявилися рецесивні гени з роду й таке буває.
Та все ж між сестрами тепла не було. Вікторія, як доросла, дражнила Іринку: “Я тобі не сестра, ти тут чужа”. Іринка тихо плакала, але не жалілася мамі.
Я й сам бачив: Олена мимоволі ставить Вікторію за приклад молодшій. Іринка росла в тіні, доношуючи речі від старшої. Вона замикалась у собі, ховалась у куток і закривала очі: “Я невидима”, думала.
Вікторія школу закінчила й заміж вийшла за Богдана хлопця з власною квартирою, який працював із батьком на фірмі старих авто.
Іринці більше мама казала: “Вчися у Вікторії! Ось вона як не те що ти, цілими днями дому не лишаєш”. Коли у випускному класі її помітив хлопець Єгор, довірилась йому. Тільки коли дізналась, що чекає дитину злякалась.
Єгор вирішив поговорити з батьками. Мати Єгора прийшла до нас, вмовляла зробити аборт. Тоді я вперше твердо став на захист доньки:
Нехай народжує! Не дам їй калічити життя вже й так настраждалася.
Батьки Єгора відправили сина до Черкас. Іринку перевели на домашнє навчання, екзамени вдома під наглядом учителів.
Зауважив: учителька англійської підтримала її, інакше ще важче було б. Тільки кому тепер високі оцінки?
Раптом серце моє не витримало: робота, стреси воно й не дивно. Помер я зненацька, за телевізором, дочку вже в пологовому ліжку залишивши. Іринка не потрапила на похорон.
На виписку прийшла Олена вся змарніла від горя. Зірвалось їй: мовляв, Іринка мене довела, від неї тільки проблеми Проте онука полюбила
Іринка сказала: “Мені ніхто не потрібен навіть рідний тато сумнівався, чужий мого сина точно не полюбить”.
Хлопчина, Сергій, ріс мудрий і спокійний, розвинений не по роках. Коли йому сповнилося пять у нашу долю знову втрутилась Вікторія.
Вона не могла мати дітей, сімейна втіха згасла. Чоловік відійшов у бік А повертатися до нас не хотіла: надто вже звикла до достатку й комфорту.
І вирішила надумати менший сестрі “добре”: підшукати чоловіка. Віталій, наший компютерник, частий гість в їхньому домі, був і молодим, і приємним на вигляд. Вікторія спершу й про себе думала, але він її різко відштовхнув.
Вирішила познайомити з Іринкою мовляв, хай спробує пощастити їй із дитиною. Запросила його в кафе, а потім сказала Іринці: іди, тобі потрібно чоловіка, дитині потрібен тато.
Іринка зібралася гарно, але макіяжу не робила щоб він бачив її такою, як є. У кафе одразу впізнала Віталія.
Ви, Віталію? підсіла вона за столик.
Він здивувався, але запросив на каву. Коротко перемовлялись Іринка боялася здатися нецікавою, але він сказав:
Ви красиві й щира. Це додає вам родзинки. Не всі чоловіки цінують це, і дарма.
Повела з ним відверто: “У мене є син, Сергій. Йому пять”. Він лише посміхнувся: “А має бути соромно?”
Додому проводжав, попросив номер телефону. За тиждень запросив на зустріч із того все й почалось.
Разом купили у магазині їжу для бездомного пса; він ще старенькій на касі допоміг розрахуватись і шоколадку купив:
Моя бабуся завжди хотіла мати на морозиво, а часто шкодувала грошей, пояснив він Іринці. Це вразило її “Допоміг собаці й бабусі: може, й мені з жалю?” , а він відповів: “Зовсім ні. Ти мені близька. Я ціную тих, хто потребує захисту”.
Ввечері Вікторія зателефонувала:
Як пройшло? спитала.
Ми зустрічаємось. Спасибі за знайомство, відповіла Іринка.
Восени Вікторія прийшла до нашої мами, і розмова їхня була гіркою. Я почув усе: “Нащо їй так щастить?.. Я його для себе хотіла Краще б тоді у яму загнала!”. Раптом у мами схопило серце Олена мало не померла. Але Іринка вчасно викликала швидку допомогу.
Через два місяці Іринка одружилася з Віталієм і переїхала до нього з Сергієм. Маму щодня відвідувала. А Вікторія поїхала шукати щастя на чужині
Дивно, але я зрозумів: діти все чують і розуміють. А ми дорослі часто недооцінюємо це сваримось, зясовуємо стосунки в них на очах. А боротьба за увагу батьків може бути не менш жорстокою, ніж доросла за кохання чи місце під сонцем. І все повертається тим, хто задумає зле.
Навіть невиразне слово чи погляд залишаються в памяті дітей назавжди. Їхній біль і віра зароджуються в наших серцях і словах. Зараз я добре розумію: треба мати терпіння, дивитись не на зовнішність чи минуле, а на людське серце. І це моя головна батьківська наука.
