Ресторан, у який запросив мене Сергій Олексійович на нашу другу зустріч, вражає по-київськи вишуканою атмосферою: приглушене світло, офіціанти, що майже непомітно ковзають між столиками, шепочучи щось у напівтемряві. Сам Сергій виглядає як справжній столичний успішний діяч ідеально сидячий темно-синій костюм, масивний швейцарський годинник, впевнена усмішка людини, яка давно звикла отримувати бажане.
Обирай усе, що тобі заманеться, кидає він майже недбало, навіть не переглянувши меню. Не люблю, коли жінка себе обмежує.
Звучить ефектно, наче слова галицького мецената чи кіногероя, і все ж всередині щось сковує. Може, через його трохи зверхній погляд, а може, через нудотну історію про колишніх мовляв, всі бачили в ньому лише грошову торбу.
Я замовляю салат з качкою люблю це поєднання і келих білого Шардоне з Одещини. Сергій же не стримує себе: стейк, тартар, ціла пляшка грузинського червоного. Довго і старанно розмірковує про бізнес у Києві, гірко нарікає на поверхневість сучасних людей, розповідає про життєві цінності, духовність, глибинний звязок між людьми. Я киваю, слухаю, але відчуття дивне ніби я не на побаченні, а здаю ЗНО, де чекаю каверзного питання.
Справжній театр одного актора.
Коли офіціант приносить рахунок у чорній шкірянці, Сергій не припиняє свої глибокі монологи. Витягує руку до внутрішньої кишені піджака, потім шарить у другій, плескає по кишенях штанів і раптом його обличчя стає безпорадно здивованим.
Ну, треба ж… дивиться на мене повними очима. Схоже, залишив гаманець у офісі чи, може, у таксі.
Похитує плечима, намагаючись виглядати дитинно беззахисним, але ані тривоги, ані розпачу в ньому не видно. Телефоном не користується, навідріз не просить офіціанта зачекати. Просто мовчки дивиться мені в очі.
Отакий конфуз, важко видихає, вмощується зручніше. Допоможеш? Оплати зараз, а я одразу перекину на картку чи компенсую наступного разу з бонусом.
Тут усе стає абсолютно очевидно: це ніщо інше, як перевірка на меркантильність, про яку він так багато філософствував ще пів години тому.
Я про таке читала коментарі на OLX, поради на фейсбуці, а тепер сама в епіцентрі експерименту. Усе, як за сценарієм: якщо жінка мовчки платить за двох значить, “зручна”, правильна. Якщо відмахується “хижачка”.
Сергій напевно впевнений, що його план ідеальний тільки провали на мій погляд.
Я дістаю з сумки гаманець: рухаюся повільно, демонстративно спокійно. Сергій розслабляється він «переміг».
Звісно, без проблем, кажу ніжно й звертаюся до офіціанта.
Розділіть рахунок, будь ласка, вимовляю чітко. Я сплачую за свою частину. А за стейк, вино й десерт нехай платить пан, що запросив.
Його обличчя вмить кам’яніє.
Ти серйозно? сердито шепоче, нахилившись до мене. У мене дійсно немає гаманця.
Розумію, знизує плечима, прикладаю телефон до термінала. Але ми мало знайомі. Заплатити за себе цілком нормально. А вечеря чоловіка, який сам запросив у помпезний заклад і не стримував себе у замовленні, це вже занадто. Думаю, ти доросла людина й знайдеш вихід.
Офіціант майже заціпенів, поглядає то на мене, то на Сергія. Той щезає з власної подоби, з кожною хвилиною втрачає свою пиху.
Ти це всерйоз? куйовдить голос. Через кількасот гривень? Я все віддам! Це ж просто тест!
Саме так, встаю з-за столу. Я та, з ким так не виходить маніпулювати.
Я вже прямую до дверей, але раптом згадую, що епізод ще не завершений Сергій залишився з неоплаченим рахунком і без гаманця.
Повертаюся, витягаю з кишені купу дрібних купюр і трохи копійок, якраз те, що завжди валяється в тролейбусній кишені жіночої сумки.
Доречі, звертаюся до нього. Якщо гаманець в іншій машині, очевидно, і на таксі грошей нема, так?
Поклала гроші поруч із його дорогим келихом.
Це тобі на метро. Не переймайся, доїдеш додому. Посприймай, як фінансування твоїх польових досліджень сучасної жінки.
За сусідніми столиками вже прислухалися до нашої розмови. Сергій виглядав так, ніби йому прилетів ляпас.
Я легко виходжу у вечірній Київ.
Весь цей експеримент обійшовся мені у салат і келих вина мізерна плата за своєчасне усвідомлення, з ким можна, а з ким не варто витрачати час і енергію.
Думаю, такі люди не надто схильні до змін, але, можливо, цей урок запамятається йому надовго.
А ви як би вчинили на моєму місці? Будете витягати забудькуватих кавалерів з халепи, чи оберете чесність і повагу до себе?
