– Доброго дня, Світлано! Перепрошую, я ваша сусідка знизу.
– Я зараз зроблю музику тихіше, відповіла дівчина у легкому халатику, тримаючи в руці бокал з вином.
– Та ні, не треба. Просто зателефонували з роботи чоловіка, попросили негайно приїхати.
– Щось зі здоровям?
– Не сказали. Лише просили терміново. До мами їхати далеко. Може, приглянете за моїм сином? Йому сім із половиною, загалом може й сам, але я дуже хвилююсь. І так вся на нервах
– Звісно, зараз переодягнуся і спущуся.
– Він спокійний, або з планшетом, або питання задає.
***
Дівчина у білій майці й джинсах сиділа за столом, пила чай і розмовляла по телефону:
– Та та бухгалтерка, Смірнова, і справді ні на що не здатна. Ще й з Петром Сергійовичем фліртує, не приховуючись.
До кухні зайшов хлопчик із планшетом у руках. З планшету лунали голоси Джеймі й Адам із «Руйнівників міфів» щось емоційно доводили один одному. На майці хлопця красувався напис: «Майбутнє за роботами!»
– Ой, вибач, передзвоню. Маю важливішу справу тут долучилась до благодійності, закінчила дзвінок дівчина. Привіт, я тьотя Світлана. Будеш чаю?
– Ні, дякую. Я Кирило. Мама все розказала. Ви гарна… Але мама каже, що красиві жінки нещасливі. А тато їй на те, що за такою логікою або вона страшна, або шлюб невдалий.
– Ого, весело у вас вдома. Дякую за комплімент. А щодо нещастя
– А де ваш чоловік?
– Ну як сказати Пішов у магазин. Років три тому.
– А, ясненько! Був і зник!
– Ох, щось чогось міцнішого хочеться після таких розмов У вас є щось кріпше за чай?
– Вино у холодильнику є.
– Дякую, я краще чай, гостюю ж.
– Тьотю Світлано, вам треба нового чоловіка.
– Кириле, я почекаю, поки ти виростеш. А де їх знайти
– А кого шукаєте? Я передачу бачив там треба чітко уявити, кого хочеш.
– Кинь посилання на ту програму. Якщо коротко хочеться, щоб багатий, гарний, добрий. Щоб любив і забезпечував всім
– А ви йому навіщо?
– В сенсі, навіщо? Я його любитиму, по СПА ходитиму.
– А йому що з того? Якщо розумний, то хоче мати партнера, а не мешканця-тараканчика
– Де у вас вино? Світлана відкрила холодильник, дістала пляшку, чай вилляла в мийку, налила вина у чашку.
– Я ще дивився передачу про дружин олігархів. Всі напитись можуть тільки й залишилось.
– То, милий Кирилку, зветься самотністю. Будеш зі мною? Жартую!
– А знаєте, на кому я одружуся?
– Кажу ж на мені!
– Справді.
– На кому?
– На Алісі. Ми разом ходимо на гурток робототехніки. Вона розумна, навіть розумніша за мене. Одного разу на змаганнях два модулі, з’єднані через Bluetooth, раптом перестали бачити один одного. Я в паніці, робот не працює. А вона мене заспокоїла, взяла модулі й побігла на вулицю у сквер поруч. Там сигналів нема і відразу все підхопилося! Повернулися й виграли! Вона для мене команда! Є за що її любити!
Дівчина одним ковтком допила вино, ще налила.
– Ото ж Аліса підступна забирає в мене такого жениха. Виходить, чоловіка мені на роботі шукати?
– Хто сильний сам знаходить! Навіщо шукати? Це ж не помідори, по базару не вибираєш.
– Психолог який, не розумію
– Станьте самі багатою, гарною й доброю, тоді й сказано!
– А нащо тоді хтось узагалі потрібен? Я б тоді подорожувала, вчила англійську, пішла б нарешті на танці, або на курси кулінарні. Борщ і вареники навчилася б варити!
– А що вам зараз заважає?
– Нема чоловіка, який би все оплатив.
– Значить, справді як той тарган. Паразит.
– Гаразд, годі обзиватись! Я простого жіночого щастя хочу.
– Менше фільмів дивіться! Все життя шукатимете неіснуючого ідіота, замість того щоб жити!
– Тихо вже! Великий ти знавець! Іди в свою кімнату! Розумник! Пора вже й спати!
Хлопець пішов. Світлана почала тихо плакати. Допила келих вина. Задзвонив телефон скинула дзвінок. Двері відчинилися. Увійшла пара, обоє веселі, трохи напідпитку, очі сяють.
– Світланко, дякую вам величезне, що посиділи! заспівала сусідка.
– Та нема за що. Вино ваше я тут
– Все добре, не турбуйтесь.
– Дивлюся, з чоловіком все гаразд?
– Та це він колегам дав змову склеїти. Ну й жартівники! У нас ж сьогодні річниця першого поцілунку. Я приїхала в офіс, а він лежить на підлозі з запискою: «Я сплячий красень. Поцілуй!» А потім купили вина й пішли в кіно, як колись у студентські роки.
– Ви що зговорились?! Мені вже час!
– А Кирилько як поводився? вже з порога спитала його мама.
– Погано. Я б іще частіше погодилась посидіти з ним. ВиховуватиУсі сміялися, а Світлана ще якийсь мить стояла, ніби розчиняючись у запаху квартирної веселої метушні. Коли двері за нею зачинилися, вона притиснула чашку пусту до грудей, а потім, крізь ледь-ледь усмішку, тихо сказала до себе:
А може, тарганам просто треба навчитися літати.
Вона вийшла на вечірній балкон, вдихнула городське повітря, роздивилася нічні вогні й подумала: «Щось таки зміниться. Бо якщо навіть у сім з половиною є команда, то я зумію зібрати свою.»
І десь там, у квартирі поверхом вище, пролунало тихе хлопяче:
Мамо, а тітка Світлана справді класна. Вона ще на танці піде, от побачиш.
На мить Світлані захотілося закрутитися в танці просто тут, на старому балконі, серед розсипу дрібних мрій і міських зірок.
