У Миколи не стало сестри. Поїхав чоловік у рідне село її ховати. Клава, дружина Миколи, залишилася вдома здоровя вже не те, не дозволяє їздити. Клава знала, що чоловік сьогодні повернеться, завчасно все приготувала. Відварила картоплю, посмажила котлети, наклала в тарілки. Микола зайшов на кухню.
Встиг якраз на вечерю, сказала Клава.
Микола мовчить. Дивиться на неї якось незвично, очі опустив.
Що трапилося? здивувалася Клава.
Я приїхав не сам, несподівано мовив чоловік.
Як це не сам? А з ким ще?
Подарунки для дружини
Клава Іванівна думає ось і настала старість. Лежить зараз, в стелю дивиться і згадує прожите життя. Насамперед останні три роки.
Тоді ще чоловік жив. Йому саме шістдесят два виповнилося. Не стало в нього сестри в селі. Бездомна та була, то Микола поїхав у те село проводжати її в останню путь. А повернувся
Заходить і до хати підштовхує вперед худеньку дівчинку:
Клаво, це внучка моєї сестри. Звати її Соломія.
Клава строгим поглядом оглянула дівчинку, нахмурилася, але вимовила:
Заходь, Соломійко! Зараз до столу накрию.
Клава давно знала, що Микола має повернутися, тому все зварила й посмажила. Поклала в тарілки мяту картоплю й котлети.
Сідай, Соломійко, їж! сказала максимально поблажливо.
Кухня та їдальня
Дівчинка обережно почала їсти, а Клава поманила Миколу головою, і вони зайшли до спальні.
Миколо, що це все означає? прошепотіла вона, прикривши двері.
Клаво, хай вона поживе в нас. Вона зовсім одна.
А твоя племінниця де?
Вона й попрощатися із матірю не приїхала. Сестра моя сама внучку від трьох років ростила, зітхнув Микола. Не стало її, тепер Соломія зовсім сирота.
Миколо, ми ж пенсіонери, здоровя в обох вже не те, Клава глянула на двері. Скільки їй років?
Дванадцять.
А годувати її доведеться ще років з вісім не менше.
Будемо отримувати допомогу. Будинок сестри за півроку продамо, я вже домовився. Хоч і хата мала та стара, але У нас свої заощадження є. Галя з Віктором допоможуть, якщо що вони ж наші діти.
У них самих проблем сила-силенна, у дітей вже всі у школу ходять, ще трохи й одружуватимуться. А вони ж теж наші онуки, хоч і далеко живуть. Ми їм допомогти збиралися.
Клаво, Соломія теж моя рідня хоч і через сестру.
Через сестру, махнула рукою. Ну добре. Ходімо, а то вечеря холоне.
Дівчинка злякано подивилася на господарів, які повернулися на кухню. Мабуть, зрозуміла, що про неї говорили. Встала:
Бабусю Клаво, не виганяйте мене! Я вам допомагатиму, в мене нікого більше немає.
Ну, залишайся, живи.
Минув рік. Не стало й Миколи. Приїхали діти. Провели батька, попрощалися, а потім сіли до столу. Соломія пішла до сусідки розуміла: у дорослих розмова серйозна.
Мамо, а навіщо тобі та дівчинка? питає донька.
Вона племінниця Миколи, у Клави зявилися сльози на очах. Та й куди їй іти?
Може, до дитячого будинку? пропонує донька. Тобі вже не молодій тягти на собі таке, треба про себе думати.
Я зовсім одна лишилася. Ви все рідше приїжджаєте. Здоровя не дуже все ж коло мене хтось буде, ще сильніше Клава розплакалася.
Добре, Галино, обізвався син, руку на плече сестрі кладе. Мамі справді тяжко можуть бути. Нехай дівчина живе з нею.
Погостювали ще день і поїхали в самих турботи, у кожного по троє дітей.
Залишилася Клава із нерідною племінницею. Соломія гарна дівчинка, хоч і тільки тринадцять виповнилося, але в усьому Клаві допомагає, як рідна.
А Клаві все тяжче. Через деякий час, прибігли діти знов.
Ой, щось мені зовсім зле, насилу ходжу, добре, що Соломійка поряд, скаржиться Клава наступного дня. Хочу квартиру їй залишити.
Мамо, ти що? обурилася донька. У тебе ж шість онуків, моїй Лесі вже чотирнадцять, Владині Марічці пятнадцять. Не встигнеш озирнутися, як заміж підуть.
А вони ж не дуже бажають доглядати за бабусею.
Ось зараз літо канікули, одразу вирішила донька. Я подзвоню, приїдуть, усе літо поживуть із тобою.
Через три дні справді приїхали онуки, батьки назад. Соломії місця знову не знайшлося. Добре, сусідка Оля прийняла її.
Внучки, Марічка і Леся, раділи самостійності у бабусі без нагляду. Первого ж дня допізна гуляли. Повернулися бабуся ледве жива лежить, їсти нічого не приготовано. Та ще й просить у туалет відвести. Дівчата засмутилися, але довелося допомагати.
Вночі Клава неодноразово просила пити, поки Марічка прокинулася. А в другий раз онуки вже сперечалися кому вести бабусю.
Зранку треба було сніданок варити, бабусю годувати Добре хоч вимостилася сама на кухню.
Два дні витримали, та з кожним днем худший аби настрій. Коли бабуся попросила помити її, дівчата не витримали, подзвонили додому і наступного дня поїхали.
Залишилася Клава знову з нерідною Соломійкою. І вже важко їй ледь з ліжка підводиться.
Ось уже минув ще один рік.
Уся квартира тепер на плечах 15-річної дівчинки. Та вже в 9-й клас перейшла: і вчиться гарно, і бабусю доглядає, і всю хату прибирає. Але в Клави невеселі думки:
Дивись, нерідна ж, а не покидає, допомагає мені. Хоч і їй іти нікуди. Але мине три, може, пять років Треба оформити квартиру на неї, нехай діти не гніваються.
Насилу піднялася, взяла телефон. Модний ще Микола їй на ювілей купив, навчив користуватися. Знайшла адресу нотаріуса, зателефонувала.
Наступного дня прийшов нотаріус, усе оформив.
Клава Іванівна зателефонувала і розповіла дітям про свій вибір. За день вони примчали. Квартира трикімнатна, другий поверх, у самому центрі міста.
Мамо, може, даремно ти це зробила? одразу питає дочка. Йди до нас, побудеш у мене місяць, місяць у Віктора, а квартиру продамо.
А Соломія?
А що Соломія? Оформимо її в дімінтернат, у тебе ж свої онуки.
Як вони доглядають, я вже знаю, мовила Клава. А з Соломією спокійно. Та й не хочу я перекочовувати від вас до вас.
Добре, Галино, нехай мама так вирішила. Може, для неї й так краще. Головне щоб вона була спокійна, погодився син.
Погостювали ще трохи й поїхали. Соломія відразу повернулася від сусідів.
Бабусю, навіщо дядько Віктор та тітка Галя приїжджали?
Та так, у гості, усміхнулася Клава Іванівна. Сідай, внучко, я тобі слово маю сказати.
Бабусю, ти сьогодні якась особлива!
Подай мені, доню, тець зі столу!
Дівчина принесла, сіла поруч.
Я квартиру цю на тебе оформила. Всі папери тут.
Бабусю, нащо ж? Я ж тобі нерідна
Та ти мені найрідніша, Соломійко! Не залишай мене, будь ласка.
Бабусю, та в мене ж нікого ріднішого за тебе й нема!
