Сьогодні зранку 18-річна дівчина на імя Левтина народила донечку. Опісля вона швиденько написала заяву про відмову, викликала Болт через застосунок і, не озираючись, вилетіла з пологового… Наче йшлася не після народження дитини, а з пари з вишу по матану. Навіть уявити не могла, яке пригодонько чекатиме на цю малечу далі
Коли ми з чоловіком, Орестом, приїхали до Київського обласного пологового будинку ввечері підперезані підгузниками, кульками і мандаринами (бо що ще в лікарню везти) хвилювання зашкалювало. На носі четверта дитина! Родина вже розрослася, мов кущ калини: і мама, і тато, і троє галасливих дітлахів.
Друге і третє наше щастя сестрички-близнята, Соломія та Ярослава. І хто міг подумати? У нашому роду ні натяку на близнюків! Відтоді з чоловіком жартували: А раптом знову пакетним сервісом буде два в одному?
Батьки-діди з бабусями цирк побудували: і новину відзначили, і на друге УЗД нас повели разом. Там уже лікарка строго мовила: Чекайте одну, пані, а то хто вас так лякає?
І от наша четверта ніндзя вже з нами донечка Марічка. Всі хвилювання наче рукою зняло. Нам виділили VIP-палату з балконом, чоловік оплатив 4 тисячі гривень заздалегідь, і дихаємо на повні груди.
Після години-півтори мені принесли дитинча на годування. А тут заходить усміхнений, але трішки сполотнілий завідувач відділення пан Богдан Іванович і каже: Маємо одну непросту ситуацію
Виявляється, зранку ця сама Левтина народила здоровезну дівчинку, написала відмову й ба-бах! вже сидить у таксі, відправляється кудись у Бровари. Після пологів ледве ноги носили, а лишитися хоч на хвилиночку вона категорично не хотіла. Довелося відпустити.
Дитинка народилася, мов картинка: оченята ясні, личко кругляве. В мене промайнула божевільна думка: а раптом оце і є преподобна моя мрія про ще одну близнючку Може, лишити малечу собі?
Можемо все зробити, ніби ти її народила, шепоче мені Людмила Степанівна, всім відома наша головна медсестра добрий, як свіже молоко, і чутливий чоловік. Колись навіть разом на Зимову Битву Барист ходили.
Але серце розривається дитину віддати в дитбудинок? Який їй там буде казковий старт у житті Зрозуміло, це незаконно. Можна почати офіційне усиновлення, але ж ця процедура ~ не чайник заварити: місяці, нерви, і все без гарантій. А поки папери рухатимуть дитя опиниться в казенному інтернаті.
Сумно якось Я сама не сподівалася на такий сюжет. Людмила Степанівна запропонувала мені це з чистого співчуття, знаючи мою слабкість до всіх маленьких і загублених.
В результаті маємо: мама в таксі, дитина як ластівка під переліт, офіційна бюрократія довга, співчуття море. І тут життя нагадує: про народження нового людини простих доріг не буває, зате людяність і добре серце завжди потрібні.
Є речі, що розчулюють навіть суворого киянина: нова людина, шанс на щастя і небайдужість. Головне у цьому морі несподіванок не втратити людяність, бо вона наше найбільше багатство.
