Я пішла до лікаря, коли вже не могла витримувати цей біль. Три дні поспіль це вже забагато. Жахливий головний біль, який не знімає жодна пігулка. Вночі я навіть заплющити очі не могла розривалася від болю. Найгіршою ідеєю було полізти в інтернет почитати, про що може сигналізувати головний біль.
Відразу ж браузер підсунув мені: «Як відрізнити мігрень від пухлини мозку» і ще гірші історії. Якщо чесно, перечитавши всі ті статті і порівнявши симптоми, мені залишалося одразу прямувати не до поліклініки, а до бюро ритуальних послуг десь на Лукянівці.
Я пригадала, як герой із книжки Джерома К. Джерома випадково відкрив медичну енциклопедію, і відшукав у себе всі можливі хвороби, окрім гарячки породіль: і холеру, і анемію, і танець святого Віта, і навіть ящур саме на цій хворобі закінчувалася енциклопедія (на «я»). Йому навіть стало прикро, що гарячки породіль у нього нема а є лише тифозна.
От і я та сама: після інтернетної ночі виявила у себе всі смертельні недуги. І тоді сказала сама собі: «Досить! Завтра поповзу до лікаря, хоч рачки!»
У черзі під дверима в кабінет у мене відбулася чи не наймиліша розмова з жіночкою років пятдесяти.
Пили?
Я не зрозуміла:
Що саме?
Ну, вчора пили?
Ні, не пила, ображено відповіла я.
У вас очі червоні, як після гульки
Оце так. Іноді мені здається, що я ходжу до психолога, аби вчитись розмовляти з тими, кому насправді до психолога надо більше, ніж мені.
Дякую, скрипуче сказала я. За турботу.
Я зайшла до лікаря і урочисто, ніби ведуча на «Караоке на Майдані», перерахувала всі свої симптоми. А наостанок ще й жалібно поскаржилася на свої червонясті вишневі очі.
Як після горілки, а я ж не вживала! пробурмотіла я сердито.
Лікарка, Катерина Григорівна, глянула мені в очі, зітхнула:
Та нормальні у вас очі, не вигадуйте
Ну справді, не ті йдуть до психотерапевта.
Мені поміряли тиск, пульс, сатурацію. Лікар поставила кілька питань. І по моїх відповідях вимальовувалася зовсім не весела картина: не мігрень, а щось значно гірше.
Може томограму голови? МРТ? Я готова заплатити і гривні віддам, і душу запропонувала я. В інтернеті ж пишуть, що треба! За ніч я стала дипломованим терапевтом, неврологом і судинним фахівцем все разом.
Давайте поки без паніки. Попрацюємо з судинами, здамо аналізи, а далі побачимо
Тієї ночі мені здавалось, що гірше вже бути не може. Я тихо ридала, думаючи, що за сорок років створила тільки двох дітей і написала десять книжок. І не розуміла це багато чи мало.
Діти ще зовсім малеча, «недовиховані» Книги теж далекі від ідеалу. В новій на шістнадцятій сторінці помилка Ще виховувати й виховувати цих дітей і літературних редакторів.
Я повернулась додому після лікаря. По дорозі забрала дітей із гуртка, купила призначені таблетки і одразу їх прийняла. Дома звалась у ліжко, мов підкошена.
До мене підійшли діти:
А в нас є що їсти?
Є. Але готувати треба. Зараз, діти
Голова вже боліла не так дико, просто сил не було три дні ж у лежку.
Данило сам пішов готувати. Підсмажив яєшню, розігрів макарони. Сказав:
Я нагодував Соломію. Може, і тобі вечерю прямо в ліжко принести?
Мене раптом огорнуло тепло у мене дорослий син! Довихований! Не пропаде!
Не треба в ліжко, я ще полежу і сама зїм. Молодець ти.
Добре, серйозно кивнув він і повернувся з тарілкою фруктів. Мамо, тут ківі. У ківі навіть більше вітаміну C, ніж у апельсині. І яблуко залізо. А мандарин просто для краси, щоб не пропав
Я розтанула від гордості. Мій! Мій турботунечко! Самопочуття відразу покращилося.
Потім Даня оголосив, що піде до магазину.
Куди це?
Корм для кішки скінчився, пояснив він.
І морозива купи! крикнула Соломія. І в мене корм закінчився!
Сама донька урочиста й красива, в окулярах і халаті, з медиграшкою-валізкою увійшла в кімнату. Соломія Олександрівна, іграшкова лікарка.
Ну що, хвора, будемо лікуватися? Може укол поставити?
Називай мене «мамо», не «хвора»
Ще видужай тоді й мамою будеш. Рот відкривай.
Я відкрила рота.
Ківі їли? Без мене? Ківі?
Бери, ніхто ж не забороняє, простягаю їй тарілку.
Я вже не хочу, я яєшню їла. Тепер тільки морозива чекаю. Давай, послухаю тебе одягає рожевий фонендоскоп.
Я кожен вечір з книжкою за тобою ганяю, щоб ти мене послухала. А ти не слухаєш.
Ох-ох, все недобре, Соля слухає мені шию. Ви забагато балакаєте, і за дітьми ганяєте. Призначаю уколи й морозиво. Якщо Даня купить на всіх. А якщо тільки тим, хто просив треба було просити.
Що, не поділишся з хворою мамою лікувальним пломбіром?
Замість відповіді Соля тицьнула мені укол іграшковим шприцом у ногу.
Боляче! сміюся я.
Має бути! То ж для здоровля!
Як по правді, мені вже й так було добре. А після морозива, яке Данило купив на всіх, стало зовсім чудово. Голова не боліла, сили повертались. Очі знову стали блакитними, а не червоними.
Але я ще трохи побула «хворою мамою», і казку на ніч Солі читав Даня. Для казки вона обрала «Енциклопедію».
То про ціклопів? сміявся Даня.
Читали про Сатурн, про динозаврів, про молочні зуби. Потім трохи не посварилися, доводячи, чи були молочні зуби в динозавриків.
Я слухала їхнє базікання і розливалася щастям, любовю і таким глибоким змістом життя, який нічим не порівняти.
Потім міняла постіль, бо вони перекинули тарілку і розмазали по простирадлі «всю ківі».
А далі ми втрьох заснули в обіймах.
Ну що, допомогли таблетки? запитала лікарка зранку.
Я кивнула. Тільки здається мені, що зовсім інші пігулки мене вилікували мої діти-цукерки.
Ті, що наповнюють тебе силами замість болю, радістю замість смутку, щастям замість злості.
Обійміть своїх дітей, навіть якщо вони вже вищі за вас. Немає нічого цілющішого за такі обійми. Хіба що ківі, у якому море вітаміну C!
