Не довго я була матусею у декреті. Пробула зі своїм синочком два тижні. А далі змушена була виходити не роботу…
Працювала я замісником директора на одній фірмі. Відповідно заробітна плата була хороша. Мого чоловіка це навіть моментами злило, оскільки він заробляв менше.
Після пологів він неодноразово мені натякав, що його коштів, щоб забезпечити нас двох виставить максимум на два тижні. Коли я запропонувала йому йти у декретну відпустку, а сама б вийшла на роботу, він відмовився, мовляв, не чоловіча це справа. Що ж за чоловіки такі пішли? Дитину народила, всі хатні справи ще повинна встигати зробити, їсти зготувати, а тут ще й натяки, щоб я вийшла на роботу?!
Я вирішила не гарячкувати, але коли зрозуміла, що його заробітної плати нам і справді не вистачає, то задумалася.
Мені довелося все-таки вийти на роботу. Це був шалений ритм життя. Адже син мій звик на груди, а суміші не хотів їсти. Мені пощастило, що моя робота знаходилася недалеко від мого дому. Я бігала час від часу, щоб погодувати дитину. З синочком сиділа моя мама, деколи й свекруха, адже двоє вони вже на пенсії.
Одного разу мій директор закликав мене у кабінет. Очікувала я найгіршого – звільнення. Але не все так погано. Він запропонував мені працювати дистанційно з дому, а коли потрібно то я можу приходити в офіс. Моєї радості не було меж. Як же мені пощастило з шефом.
Працювати з дому було дуже комфортно. Адже у будь-який момент я могла побути з сином. Мати залишилася жити поки з нами, щоб допомагати мені з малям та домашніми справами.
А чоловік цілими днями пропадає на своїй роботі ще й приходить пізно. З дитиною рідко сидить, мовляв, приходить стомлений. Я вже задумалася про те, щоб подати заяву на розлучення. Але чекала, щоб син трошки підріс. А через декілька місяців я взнала про ще одну новину. Я вагітна вдруге.
Минуло півтора року. Я змогла перебороти свій гнів та образу на чоловіка. Та й він змінив місце роботи, адже сім’я тепер у нас більша й коштів потрібно також більше.
А я так й на далі працюю дистанційно. Тільки от зараз це нереально складно, адже у мене вже двоє діток. Сумніваюся, що я зможу й надалі так працювати…
