А крізь дивні звуки я почула його голос: «Кохана, я тут, на нашій кухні»

Коли ми з Андрієм вирішили вперше почати жити разом? мені було 20. Грошей ні у кого з нас не було, тому виходили зі становища, як вміли, й жити почали в кpихiтній орендованій квартирі, яка швидше нагодувала мотельний номер.

Пощастило нам лише з господаркою дому. На перший погляд, ця старенька була дуже милою та приємною жіночкою.

Чоловік почав працювати охоронцем, тому три рази на тиждень він ночував на роботі, а я залишилась сама у квартирі. Найгірше будо те, що вдома чоловіка не було більше, ніж добу. Він йшов о 7 ранку і повертався о 9 ранку наступного дня.

Я б могла назвати наше життя в орендованій квартирі щасливим та майже безтурботним, якби не одна подія, яка все змінила. Після того, як я провела чоловіка на роботу, я знову лягла на ліжко ще трохи поспати, а через кілька хвилин відчула, як хтось міцно притиснув мене до себе. Я була майже переконана, що це Андрій, але на мій тихенький крик він не відгукнувся.

Я відразу повернулась, щоб подивитися, чи це дійсно він, але у кімнаті уже нікого не було. Я сильно злякалась і відразу побігла складати речі, цей день я вирішила провести у подруги, щоб забути про містичну подію.

Чоловік не повірив мені й сказав, що все це мені наснилось. Я б і сама хотіла повірити у це, але це повторилось ще тричі й обійми з кожним разом ставали міцніші, кінець-кінцем мені здавалось, що я просто почала божеволіти.

Одного разу відразу після таких обіймів я почала кликати чоловіка й дзвонити йому, а крізь дивні звуки я почула його голос: «Кохана, я тут, на нашій кухні…» На кухні нікого не було, тоді я стрімголов вилетіла з квартири й більше туди не поверталась.

Андрій сам зібрав усі наші речі, і скоро ми переїхали з тієї квартири. Я й досі не знаю, що це було, але це траплялось тільки у тій квартирі.

Можливо, хтось намагався так попередити мене про небезпеку? Не знаю, але більшого страху у своєму житті я ще не відчувала.