А може це я дурна, а не син? Він же ще раніше мені говорив, що не можуть на сосні родити яблука!

На жаль, мені не вдалось потрапити на весілля сина. Він поїхав у місто за 10 годин їзди від рідного дому на службу, там познайомився з дівчиною, у них розпочався роман, і все так швидко закрутилось, що я не встигла й усвідомити, як мені прийшла звістка про одруження. Не потрапила я лише тому, що готувала меншу доньку до вступних іспитів та випускного, вирішила, що якщо приїду і познайомлюся з невісткою пізніше, то нічого страшного не станеться.

Коли вже всі іспити були здані, а випускний відсвяткований, я зібрала два великих пакети з гостинцями для сватів та молодої родини та відправилась у далеку дорогу. На іншому кінці мене обіцяли зустріти, тому я не хвилювалась, що везу всього так багато. Саме перед поїздом у мене зламалась зарядка, я не встигла зарядити телефон, тому не встигла я доїхати до назначеного пункту, як втратила зв’язок зі світом.

Коли я прибула на кінцеву точку, то зі страхом виходила, щось мене лякало у новому місці, тому кілька хвилин я стояла майже непорушно.

Через кілька хвилин я побачила знайоме обличчя свого сина, а поруч з ним йшла наречена. Катю я майже ніколи й не бачила толком, тому що вона довгий час тікала під час відеодзвінків, соромилась свекрухи, але нічого, зараз ми познайомимось ближче.

Далі кілька хвилин ми обіймалися, цілувалися й обмінювалися враженнями. Син, як справжній джентльмен, прихопив мамині важкі пакети й повідомив, що нам потрібно йти до автобуса.

⁃ А ти ж мені говорив, що мене сват на машині зустріне. Нічого хоч не сталось?

⁃ Та ні, він просто сьогодні не у формі… Ми шукали когось ще з машиною, але нікого не найшли, тому доведеться так їхати, але ти не хвилюйся, далі все буде по плану! Та й не знали ми, що у тебе телефон буде розряджений, так би постаралися ні на хвилину не запізнитися.

До їхнього селища ми їхали десь пів години, обговорювали все життєве, невістка все ще соромилась мене, але була приязною, тому я намагалась дати їй зрозуміти, що вона може мене не боятися.

Скажу чесно, що, коли ми підійшли до її будинку, я хотіла втекти назад. Не те щоб там будо все так погано, але для мене це було просто жахом. У дворі стояла облуплена хата, яка трохи нахилилась на бік, біля неї лежало багато палок, дров, різного сміття, відер та каструль тощо. Мене це дуже вразило, тому що до них їхала далека гостя, а вони не доклали мінімальних зусиль, щоб зробити щось «адекватне».

На сходах стояла моя свекруха з дворічною донькою. Найбільше мене у цій картині налякало брудне яблуко у руках маленької дівчинки, яке вона все намагалась гризти малими молочними зубами.

⁃ Нарешті гості наші приїхати! Ми вже зачекалися! Мене Вірою звуть! Давайте ж з вами обіймемось та поцілуємось. Тепер одна родина, як-не-як!

Доки Віра цілувала мене у щоки, я лише нюхала міцний запах перегару, який від неї доносився. Це ж треба таке! А зараз лише обід, а вона вже… та ще й з малою дитиною. Поки я це все обдумувала, маленька дівчинка побігла будити татуся й повідомляти, що приїхали гості, але йому вже було не до цього, він нічого не розумів, «був у дрова».

Далі невістка з сином повели мене гуляти селом, тут мені було набагато простіше, поруч була річка і все навколо таке гарне, що я змогла знову дихати на повні груди. А потім нас чекала вечеря всією родиною ще з двома дітьми сватів, які повернулися зі школи.

Тоді я вирішила, що прийшов час роздавати подарунки. Звісно, першим я простягнула дітям великий пакет з цукерками. Умить вони видерли його з моїх рук і порвали, почали ділити між собою і голосно матюкатися. Я ніколи такого не бачила, але ніхто, окрім мене, не виглядав здивованим, навіть уваги не звертав.

У той же момент нарешті прокинувся сват, швидко заспокоїв хлопців і сів за стіл. Далі застілля перетворилось у справжнє пияцтво, і я, посилаючись на втому після дороги, вирушила спати.

Наступні три дні свати святкували мій приїзд гучними застіллями, а діти, бачачи мій дискомфорт, водили мене красотами села та возили до міста, щоб щось показати.

Окрім мене, завжди брали маленьку сестру невістки, не можна будо її залишати відразу з двома п’яними батьками.

На кінці подорожі я сіла серйозно поговорити з дітьми про те, що далі так жити не можна, я була готова забрати їх до себе. Точніше, забрати свою бабусю до себе на квартиру, а вони могли б жити у її. Син відмовився від пропозиції, у нього був контракт тут ще на три роки, та і їм обіцяли квартири наприкінці служби, тому вони вірили у те, що скоро у них все налагодиться.

Повернувшись додому, я постійно хвилювалась за молоду сім’ю і з кожним відеодзвінком все більше. Почалось все з моменту, як невістка народила двійнят хлопчиків, і вони переїхали жити на службову квартиру. Вона почала показувати свій важкий характер і тільки їй щось не подобалось, то забирала дітей і тікала до батьків, а там вони вже дивилися на «хороший приклад» і починали наслідувати його. У висновку, я вже у їхні два роки побачила бійку та їхні перші слова – мати. А найгірше, що син не міг це виправити, у нього буда важка служба, додому він повертався лише для вечері та сну і мав лише один вихідний.

⁃ Ти подумай, сину, вам потрібно тікати звідти! Не нормально це, що такі маленькі діти такі агресивні! Я ж для вас бабусину квартиру звільню і будете собі жити, як нормальні люди. Ти подумай!

Син таки дослужив контракт до кінця, а після вони ще півтора року збиралися переїжджати, тому що там постійні проблеми.

Я не знаю, як описати свої емоції, коли зустріла вперше онуків. Я ще не бачила таких злих дітей, їм нічого від життя непотрібно, а їм лише по 5 років! Я намагалась говорити з сином, щоб він їх до психолога водив, сама намагалась перевиховати, але все безрезультатно.

⁃ Мамо, не хочете онуків на вихідні взяти? Ми з коханою хочемо десь поїхати на річку, відпочити трохи.

⁃ Сину, у мене бабця хвора, а твої приїдуть і таке тут влаштують, що страшно. Давай я тобі краще позичу грошей для психолога та няні.

⁃ Та нащо ти мені знову за це говориш? Нормальні вони! Краще б ми й далі там жили, там хоч бабуся з дідусем завжди радо онуків приймали, а тут раз на рік подзвонили, і то ніякої допомоги!

І тут я задумалась про те, що сій син міг бути дійсно правим. Я вирішила, що зможу перевиховати їхні гени, ту модель поведінки, яку вони бачили з дитинства, але ж хіба я могла з кропиви виростити троянду? Можливо, краще б я дозволила рости їм там у полі, де було комфортно…