Моя теща вагітна. Вона сказала, що народить та в1ддасть свою дитину нам. Їй вона не потрібна. Мама Жанни вирішила зробити нам подарунок, адже моя дружина, її донька, не може мати дітей

Ми з Жанною були однокласниками. Разом ходили до дитячого садка, а потім сиділи удвох за однією партою. Вона завжди була доброю до мене. Оскільки Жанна була відмінницею, то залюбки давала мені списувати домашні завдання, бо у навчанні я був слабким учнем.

У старших класах я зрозумів, що закоханий у цю дівчину. Вона теж відповідала мені взаємністю. Однокласники дражнили нас тоді, називаючи нареченим та нареченою. Ми завжди були разом, нерозлийвода, навіть зі школи йшли, тримаючись за руки.

А перед випускним, коли Жанна сказала, що збирається їхати до міста вступати до університету, я зрозумів, що не можу її втратити. Тому прямо на випускному концерті я при всіх наших друзях та учителях зробив їй пропозицію. Жанна спочатку подумала, що я жартую. Та це був не розіграш. Я підійшов до неї, подарував квіти та обручку зі звичайного дроту, яку зробив власними руками.

Вона посміхнулася і… погодилася. Нас настигли овації усіх гостей, що були присутніми на святі. Деякі вчителі навіть плакали. А потім був спільний танець, веселий банкет з друзями й зустріч сонця на мосту.

Шкода тільки, що моє рішення сподобалося не всім. Мама і тато були категорично проти такої ідеї. Вони вважали, що це необдуманий вчинок. Говорили, що передусім мені варто подумати про вищу освіту та влаштуватися на хорошу роботу. Вони запевняли: це кохання незабаром мине. Їм, до речі, також і не подобалася Тетяна, мама моєї Жанни. Вона виховувала свою доньку сама. Чоловіка у неї ніколи не було. Та й народила дитину вона у 17 років.

Тому мої батьки вирішили зібрати раду двох сімей. Я знав маму Жанни вже давно, неодноразово був у них в гостях. Їй на той момент було всього 35 років. Виглядала вона ефектно, навіть на випускному намагалася фліртувати з чоловіками.

Зібравшись у нас вдома, батьки і ми обговорювали наші стосунки. Мої тато і мама запевняли, що «потрібно трохи почекати, навіщо поспішати? Жанна ж не вагітна, нащо таке весілля?»

А от Тетяна була не проти. Вона так і сказала:

– Якщо вони кохають один одного, то навіщо відкладати подружнє життя у довгий ящик? Хочуть, то нехай одружуються і живуть щасливо й довго.

Також мама Жанни додала, що ми можемо мешкати у будинку її покійного батька. Тому у нашої молодої сім’ї буде свій дах над головою. Моїм батьком довелося відступити. Єдиною умовою, що поставив батько, було те, що за організацію весілля буде відповідати він.

Звісно, у нас не було якогось розкішного, надзвичайного весілля: звичайний бенкет, хороший костюм, біла сукня та справжні золоті обручки. Наше весілля нагадувало випускний, адже на цьому заході були присутніми всі наші з Жанною однокласники.

Потім я вступив на заочне відділення технологічного інституту. А сам влаштувався на роботу до свого батька. Я чудово розумів, що мені потрібно заробляти гроші для забезпечення нашої сім’ї. Звичайно, незвично було відчувати у ролі чоловіка та годувальника родини, але я старався з усіх сил.

Ми прожили з Жанною 5 років. За цей час ми вивчилися та влаштувалися на роботу. Зробили ремонт у нашій квартирі та навіть придбали автомобіль, дякуючи батькам.

У нас було майже все. Єдине, чого не вистачало, – дітей. Дивно, та мама Жанни постійно запитувала, коли ми їй подаруємо онуків. Химерно це було, адже вона ще зовсім молода і на роль бабусі якось не дуже годиться. У її віці онуками обзаводитися не поспішають. Ми, звісно, старалися. Хотіли порадувати наших батьків, однак так і не змогли виконати свою обіцянку і подарувати їм онуків.

Тому вирішили піти до клініки на обстеження. У мене були хороші результати аналізів. Але виявилося, що проблема в Жанні. Лікарі повідомили невтішний діагноз – вона була безплідною.

Як вона плакала, коли дізналася про це! Була на межі нервового зриву. У неї ж наче не було ніяких проблем зі здоров’ям та й почувала вона себе добре. Та лікарі пояснили, що так буває і порадили повернутися до теми вагітності після лікування. Однак ніхто не давав гарантії, що ми зможемо мати дітей.

Нам довелося в усьому зізнатися нашим батькам. Звісно, вони були дуже незадоволені, та нічого прямо казати не стали. Мама Жанни теж було розчарована, вона ледь не плакала.

А через два місяця сталася несподіванка. Моя теща прийшла до нас у гості. Можна сказати, що вона цвіла та пахла. Тетяна була дуже щасливою і посміхалася. Я не міг зрозуміти, у чому справа.

Тоді вона нас покликала на кухню купити чаю, бо з собою принесла тортика.

– Що це ви, мамо, сьогодні святкуєте? – запитав я.

– Сьогодні особливе свято. Я, діти, роблю вам приємний сюрприз. Через 7 місяців у вас буде дитина. Чоловік, той, що її батько, повністю здоровий. У нього є сім’я і двоє доньок. Тому ні мені, ні йому не потрібна ця дитина. Але ж вийшло, як вийшло. Оскільки у вас проблеми з вагітністю, то я віддам вам малюка. Ви його потім зможете усиновити. Бо це ніяк не входить в мої плани. А там буде видно… Може, у майбутньому зможете свого народити. Для цієї дитини я буду бабусею.

Ми навіть не знали, що відповісти. Звісно, ми бажали, щоб у нас була дитина. Але такого сюрпризу від Тетяни ні я, ні Жанна не очікували.

– Мамо, як ти могла? – запитала Жанна.

– А що тут такого? Це добре, що я не буду робити аборт. Я просто віддам цього малюка. Він же вам потрібен!

У мене тільки в голові промайнула думка: добре, що ця дитина не потрапить до притулку. Тетяна тільки сміялася, наче мова ішла про якусь тваринку, кошеня чи цуценя, а не про дитину:

– Я вам такий подарунок роблю! Родина без діток рано чи пізно розпадається. А тепер подякуйте мені, готуйтеся стати мамою й татом!

Ми довго обговорювали з Жанною цю ситуацію, коли Тетяна пішла. Я все думав, як про це повідомити своїм батьком. Вони відпочивали якраз в санаторії і повинні були повернутися через три тижні.

Мама Жанни щодня до нас телефонувала, говорила, що з нашим малюком усе гаразд. Я вже навіть звик до думки, що ця дитина буде нашою.

Тільки тепер мене насторожує майбутня розмова з моїми батьками. Я навіть не знаю, як їх підготувати до такої звістки. А, може, краще їм взагалі нічого не казати? Можливо, хай все буде, як є? Хай краще і не знають, що наша дитина буде народжена від тещі? Я точно знаю, що їм не сподобається така новина. Але як владнати це – й гадки не маю. Може, ви щось порадите?