Коли я почув слова дружини “Oбирaй: або я, або вона”, я виpiшив пiти з дoмy і ні разу нe пoшкoдyвaв про те, що обрав доньку!

Наша з дружиною історія кохання розпочалась дуже банально. Ми познайомились в кінотеатрі перед сеансом і вже після перегляду фільму ми нe poзлучaлиcь. Я покохав її з першого погляду, постійно влаштовував романтичні побачення й робив їй подарунки. Через пів року освідчився, і ми одружились. А ще через пів року ми дізнались, що станемо батьками. Ми були безмежно щасливими.

Під час вагітності я оточив дружину ще більшою увагою та турботою. Коли ми розповіли цю новину моїм батькам, вони дуже зраділи. А от реакцію тещі на вагітність доньки ми так і не зрозуміли: вона ніби й не засмутилась, але й особливого щастя ми не помітили. Дружину це дуже засмутило, але згодом я зміг відволікти її від поганих думок.

Я старався оберігати дружину від хвилювань, щоб з донькою все було добре. Та і за словами лікарів вагітність проходила нормально, і аналізи не показували ніяких відхилень. Але самі пологи тривали близько 12 годин. Ми були дуже раді, коли наша донечка нарешті народилась.

Дружина була дуже виснажена, тому одразу після пологів заснула, і я весь цей час був поруч. Та коли до нас зайшов лікар, ми обоє були шоковані після його слів.

– Вітаю вас! У вас донечка. Але на жаль в мене й погані новини для вас. У вашої дитини виявлено ДЦП.

– Як це можливо? Ми ж здавали всі необхідні аналізи, і все було в межах норми. Та й УЗД не показувало ніяких відхилень, – рознервувалась дружина.

– Я розумію вас. Але так буває… – спокійно відповів лікар, а потім таким же спокійним голосом продовжив – Це 100% інвалідність. Чи готові ви ростити й виховувати таку дитину? Чи можливо готові написати відмову від неї? Добре подумайте.

Після цих слів дружина не втрималась і розплакалась. Я сам ледь тримав себе в руках. Але коли вона заспокоїлась, ми добре все обміркували. Розуміючи, як важко нам може бути, все-таки вирішили залишити донечку. Але теща змогла переконати дружину написати відмову. Я був просто шокований, коли вона сказала мені “Обирай: або я, або вона”. Не очікуючи цього від себе, я обрав доньку.

Після виписки дружину я більше не бачив, а донечку Валентину я забрав разом зі своїми батьками. Вони повністю підтримали це моє нелегке рішення і не залишили самого, запропонувавши жити в них.

Валентина була чудовою дівчинкою і майже нічим не відрізнялась від інших діточок. Мої батьки дуже допомагали мені з нею. Я приділяв її майже весь свій час. Та згодом я знайшов роботу. Адже розумів, що на пенсію батьків ми вчотирьох не проживемо.

Та одного разу колега з роботи дізналась про хворобу Валентинки й порадила мені чудового лікаря, який займається дітками з ДЦП. Вже наступного дня ми з донечкою поїхали до нього на консультацію. Лікар порадив нам вправи, реабілітаційні санаторії та вже через кілька місяців моя Валентина майже не відрізнялась від інших дітей. Я навіть віддав її в дитсадок, й вона була щаслива гратись з іншими дітками.

Одного вечора коли я саме повертався додому з роботи, мені подзвонили й повідомили “Ваша дружина потрапила в аварію. Терміново приїздіть в лікарню”. Я відповів, що помилились номером і вимкнув телефон.

Через пів року, коли ми з Валентиною йшли додому з дитсадка, біля нашого будинку я побачив тещу та Ольгу у візку. Вони були шоковані, побачивши, що Валентина абсолютно здорова. Дружина з тещею розплакались і просили вибачення за те, що відмовились від дитини й благали пробачити їх.

Особисто мене ця ситуація не розчулила, а розгнівала, і тому я твердо відповів:

– Мені байдуже на ваші вибачення! Колись давно в дуже складний період ви відмовились від нас. Але ми впорались із труднощами. І тепер ви нам не потрібні, як колись ми були не потрібні вам.