Коли наші відносини з моїм чоловіком лише починалися, я не могла всидіти на місці з радощів, що мені так пощастило спершу з хлопцем, а потім і з чоловіком. В нас були справді красиві стосунки. Я була найщасливішою дівчиною, а згодом і дружиною на світі.
Проте знала б я, що це все тільки на деякий час, а згодом це все мине. Виявилося, що моє щастя та радощі були просто тимчасовими. За п’ять років подружнього життя він став якимось не таким. А згодом взагалі охолов до мене та був ніби не рідним.
Тепер замість уваги та кохання я отримувала лише попрікання та скарги на все, що я роблю. І його не хвилює, що я працюю та приходжу дуже пізно додому. Він прийде з роботи(а приходить він набагато раніше за мене) та чекає мене, щоб я йому їсти як не приготувала, так наклала, бо він не буде сам це робити.
Я йому неодноразово казала, що він доросла людина і може також і прибрати, і приготувати, і, о боги, сам собі накласти їжу. Але ні, це – «не чоловіча робота». А про виховання та заняття з донькою я взагалі мовчу. Я маю прийти дуже втомлена після роботи, обслужити ще його та позайматися з дитиною.
А нещодавно в нас була річниця весілля. Так він навіть одну троянду не подарував. А я йому цілий сюрприз влаштувала з романтичною вечерею. Натомість отримала скаргу на недобре приготований стейк (хоча раніше такий стейк йому завжди був до смаку). Невже в наших відносин вже немає майбутнього і єдине, що нас чекає – це розлучення?
