«А тебе хтось народжувати у 18 років 3мушував?» Хіба це сім’я, коли кожен думає лиш сам про себе?

Я з книжок знала, що сім’ю створюють для того, щоб поважати, підтримувати і допомагати один одному. Але у мене зовсім протилежна ситуація в родині. Всім нaплювaти на мене та моїх дітей, бо у кожного є особисте життя. Мої пpoблеми абсолютно нікого не хвилюють: ні маму, ні тата, ні навіть бабусю. Вони живуть кожен для себе, як справжні егоїсти.

Я знаю, що багатьом моїм подругам родичі допомагають стати на ноги. Допомагають, чим можуть: з житлом, дітьми, роботою чи їжею. Лише мені помочі близькі люди не надають ніякої.

Більше того, вони говорять, що я сама винна у тому, що мені зараз так важко. Мені двадцять два роки. Я заміжня і маю двох синів. Мешкаємо ми в орендованій квартирі. Хто через це пройшов, знає, як це жахливо. Я ніде не працюю, бо молодшій дитині вісім місяців, тож сиджу в декреті. Мені немає на кого залишити дітей, щоб теж піти на роботу.

Мій чоловік Олексій на двох роботах працює, що мати якісь гроші. Але їх після оплати за квартиру не вистачає ні на що. Якщо не заплатимо вчасно – господар нас вижене просто на вулицю.

Олексієва мама, Алла Павлівна, не раз нам допомагала продуктами. Вона мешкає у селі, тому дає нам городину, м’ясо та закрутки. Вона нас запрошує їхати жити до неї. Говорить, що ми б на роботу ходили, а вона б з онуками сиділа. Але ми звикли до міста. Та й де у селі, яке знаходиться за 100 кілометрів від нас, роботу знайти? Хіба що на фермі. Я не хочу туди, Олексій теж не дуже прагне жити у селі.

Зате моя мама живе у цьому ж місті, буквально за кілометр від нас. Їй бракує часу з онуками сидіти. Вона відчула у собі нове дихання після виходу на пенсію. Їздить у подорожі, ходить зі своїми залицяльниками на побачення.

На моє прохання про поміч з дітьми вона відповіла прямо:

– А тебе хтось народжувати у 18 років змушував? Ніхто не змушував і друге народжувати так рано. Уже б на роботу вийшла. Ти сама собі проблеми зробила. А я маю право жити, як хочу. Я нікому нічого не винна.

Моя мама з татом уже десять років розлучена. Батько – то взагалі окреме питання. У нього вже давно нова сім’я, двох доньок виховує. Нащо йому я, коли їх потрібно забезпечувати? Після весілля він мені лише кілька разів невеличку суму грошей відправив. Ну ще й дітям моїм цукерки передавав і речі для молодшої доньки від моїх зведених сестер.

Є у мене бабуся, мати батька. У неї є трикімнатна квартира. Одну кімнату вона в оренду здає. Могла вона поселити мене з дітьми у своє житло? Але ж ні. Так вона гроші хоч на комунальні послуги заробить. Бабуся, їй-Богу, як мама моя. Їй теж не до дітей та онуків. Вона ходить на якісь літературні вечори, вишиває і в’яже. І їй подобається, що їй ніхто на старості не заважає.

В садочок дітей поки що влаштувати не можу. Там місць немає. До того, маленькі вони ще. І я не знаю, що мені робити у цій ситуації.

Що ж у мене за сім’я така? Чому ніхто не подумає про мене і не  допоможе нашій молодій сім’ї? Я ж не корислива дівчина, але вже багато разів просила родичів про допомогу. А вони завжди відповідають:

– Розбирайтеся самі!

То для чого ж тоді така сім’я? Це всі один за одного? Це така підтримка? Який тоді сенс у родині?

З Олексієм теж сваритися почали. Найчастіша причина – брак грошей. Він теж мене звинувачує в усьому. А в чому ж я винна? У тому, що йому двох дітей народила?

Поясніть, як жити молодій сім’ї на орендованій квартирі, якщо їм не допомагає ніхто? Мені цікаво, а як у інших сім’ях вирішується така проблема?