Коли в Аліни пропав син (а це було у далекі 80-ті роки), то ще не було ніяких телефонів. Люди користувалися паперовими листами, телеграфами та домашніми телефонами (які теж не у всіх були). Довгий час Аліна надіялась, що її син просто затримався в іншому місті, він був уже дорослим й вирушив туди, щоб вирішити якісь справи, але річ була у тім, що її син завжди попереджував про такі затримки. На наступний день Аліна таки відправилась у поліцію й хлопця почали шукати, проте ніде його знайти не могли, не було людей, що могли його бачити, друзі та родичі просто знизували плечима. Син мов крізь землю провалився. Аліна не знала, що її й думати, скільки химерних думок її навідало, скільки переживань. Думала наша мама про найстрашніше, проте не припиняла вірити у те, що може статися диво.
Одного разу Аліна на ринку зустрілась зі своєю колишньою однокласницею. Вони не бачилися багато років, тому й про горе Аліни жінка нічого не знала, а коли почула всю розповідь, то лише запитала: «А ти пробувала його кликати?»
– Тобто кликати? Що ти маєш на увазі? – не могла зрозуміти її Аліна.
– Ти що ні разу не чула про це? Всі мами, у яких діти зникають, так роблять. Коли трохи стемніє, вони відкривають вікно і голосно кричать: «Андрійку, час додому йти!». Ну, як це роблять мами, коли їх діти затримаються на дворі. От після цього зниклі діти додому й повертаються.
Аліна лише посміялась з такої пропозиції подруги, але коли ввечері знову опинилась наодинці вдома, з глибоким розчаруванням та безнадією, вирішила таки покричати, ну, нічого ж не втратить, вірно?
Відкрила вікно, висунула туди голову й почала кричати: «Андрійку, додому! Андрійку, час повертатися додому! Ааааандріііій!»
Після цього вона ще довго плакала, а потім так і заснула з відкритим вікном. Попри те, що у квартирі стояв холод, жінка вперше за довгий час прокинулась у хорошому настрої. Вирішила, що сьогодні зробить пиріг та почастує ним сестру, що живе неподалік.
Почала робити пиріг, запросила сестру і тут дзвінок у двері. Аліна зразу ж здивувалась, бо не могла сестра за дві хвилини до неї прибігти, але на порозі стояв її син. Живий. Здоровий. Нарешті, повернувся додому Андрійко.
