Я три роки зустрічалася зі своїм хлопцем. Він був надзвичайно турботливий та сильно мене кохав. Мої батьки вже натякали, коли це ми вже одружимося. Я й сама не проти була. Тарас натякав неодноразово, але мене ніби щось зупиняло.
В п’ятницю я вирішила зробити сюрприз хлопцеві. Мене відпустили швидше з роботи, і я купила вино та суші та попрямувала на квартиру хлопця. Ключі від неї у мене завжди були при собі. Хотіла зайти максимально тихо, адже гадала, що Тарас ще спить. Але тільки-но зайшовши у дім, побачила чуже взуття та жіноче пальто. Речі були розкидані, а на кухні сліди від романтичної вечері.
Я одразу попрямувала на вихід. Ледь стримуючи сльози, пішла гуляти парком. Але ноги просто підкошувалися, присіла на лавку.
Неподалік сидів молодий чоловік Він підійшов до мене та запитав, чи може чимось допомогти, адже бачить, що я кепсько виглядаю.
На тих емоціях я почала розповідати, все, що трапилося. Мужчина виявився дуже хорошим слухачем і порадником. Як згодом виявилося, він працює психотерапевтом. Запропонував випити по чашці чаю та заспокоїтися.
Розповівши про все, що було на душі, мені стало аж легше.
Я отримала дуже багато корисних порад. З того часу ми не переставали спілкуватися, почали більше часу проводити разом.
І от минуло п’ять місяців. Я вийшла заміж за цього парубка, якого зустріла в парку. Випадковостей не буває. Щось у житті ми втрачаємо, але отримуємо ще краще.
