Аліна не вірила у його любовні зізнання й взагалі не могла зрозуміти, що у ній знайшов такий молодий хлопець

Чомусь саме сорокаріччя Аліні взагалі не хотілось святкувати. Раніше вона кожен свій день народження святкувала у гучній компанії друзів, а на ювілей вирішила, що нічого організовувати не буде, бо ніякого бажання щось робити не було.

Вона не могла заснути вже котру ніч поспіль. Все не могла припинити аналізувати, чому ж її доля склалась саме так. Вона ж завжди старалась добре вивчитися, отримати роботу з хорошою платнею й бути для всіх доброю. І це все у неї вправно виходило! Вона стала головною лікаркою в обласній лікарні й мала хороших друзів, але от її особисте життя ніяк не складалось. Вона все надіялась, що от цього року вона точно зустріне когось, але нічого так і не відбувалось.

А може це доля мститься їй зате, як вона тоді вчинили з Русланом. Вона тоді так негарно з ним вчинила, і їхні спільні знайомі поговорюють, що він і досі неодружений.

Познайомилась вона з ним у лікарні. Вона стала його лікарем й швидко знайшла з ним спільну мову. Було зрозуміло, що хлопець симпатизує до свого лікаря, проте він ніяк не намагався продовжити їхнє спілкування до власної виписки.

Тоді він і придбав великий букет квітів і прийшов до неї.

– Я купив це для тебе! Я тебе кохаю! Ти найдивовижніша жінка, яку я коли-небудь зустрічав!

Після цієї промови жінка зніяковіло відповіла: «Дякую». А після нього посипалися ще оберемки букетів й ніжних зізнань у коханні та компліментів. Але Аліна не вірила йому. Не могла вона повірити у те, що чоловік, який нічого про неї не знає, може так сильно її кохати, тому й ігнорувала всі його спроби зблизитися.

Тоді Аліні було ще 30 років, й вона працювала звичайним лікарем, і найгіршим, на її думку, у цій «любові» було те, що Руслану тільки недавно виповнилось 20 років. Ця різниця у 10 років здавалась жінці цілою «провалиною», тому в черговий раз вона не витримала й сказала хлопцеві: «Досить за мною бігати! Між нами все одно нічого не буде!».

Він прийняв її відмову гідно й більше не з’являвся у її житті. Але після цього не було ні одного хорошого чоловіка, з яким би у неї могло щось скластися, тому на кожному святкуванні жінка відчувала себе все більш відчуженою й «не такою», адже всі туди приходили парами й вихвалялися досягненнями своїх дітей, а у неї не було нічого й нікого.

Зранку вона прокинулася й вирушила робити каву, попутно складаючи плани на свій день народження у самоті. Але роздався телефонний дзвінок.

– Привіт, імениннице! Відкривай мерщій двері! – промовив голос зі слухавки, й вона відразу впізнала у ньому наполегливого Руслана.

Коли вона відкрила двері, то першим, що вона побачила, був великий букет, а коли вона його прийняла, то хлопець став на одне коліно й протягнув їй каблучку.

– Не знаю, чому ти вірила, що тим своїм «Ні» відлякаєш мене, але я не збирався відступати! Просто дав тобі час все добре обдумати, а тепер я ніколи не покину тебе! Ти будеш моєю дружиною?

Тоді Аліна обдзвонила всіх друзів й повідомила, що завтра вони святкуватимуть її день народження, а сьогоднішній день вона проведе у щасті й любові, про які так довго мріяла.