Аліса прокинулась сама. Це було для неї дивно, бо зазвичай її будила мама. Вона поглянула у вікно й здивувалась, що сонечко вже так високо, адже у цей час вона б мала бути уже у дитячому садочку.
Вона швидко зрозуміла, що щось не так й перелякалась. Обійнявши свого улюбленого ведмедика, у крихітній піжамі, вона вийшла зі своє кімнати й рушила до інших кімнат. Всюди було пусто, у домі було так тихо, що дівчинці стало страшно там знаходитися, й вона миттю вискочила на вулицю.
На сходах сидів сумний тато зі згорбленою спиною та курив. Мама завжди була проти цієї звички тата, тому дівчинку насторожило це.
– Тату, ти навіщо куриш, зараз мама все побачить? – запитала донька. Тоді її тато повернув червоні очі до неї й повільно промовив: «Сонечкооо…». Він посадив її на руки й міцно обійняв.
– А де мама?
– Вона була вимушена полетіти, – сказав батько, швидко протираючи очі, з посмішкою.
– Надовго? Коли вона повернеться?
– Доню, вона не повернеться, вона залишиться там.
– Чому? Невже їй там краще? Вона більше нас не любить, татку? – запитала Аліса, не відводячи погляду від тата.
– Не говори дурниць, звичайно, любить, більше, ніж все на світі, але тепер вона буде нас любити в іншому місці.
– І де ж це місце?
– На небі, доцю, – промовив він, вказуючи пальчиком у синяву, на якій повільно пропливали хмаринки.
– Татусю, але ж воно величезне, як я там знайду маму?
Чоловік посміхнувся, встав, підхопив дівчинку на руки й сказав: «Зараз я тобі покажу місце, де ти завжди зможеш найти маму, але пообіцяй, що будеш уважною!»
– Обіцяю, татку!
Через десять хвилин, дівчинка стояла поруч з татом біля церкви. Тато повільно перехрестився, дістав з кишені хустину й начепив його на волосся дівчинки. Аліса повторила ті ж самі рухи, що й тато, з незвичною для неї уважністю.
Аліса була раніше у церкві лише з бабусею, а з татом – ні. Світло від сонця тут здавалось якимось неяскравим, мов його хтось приглушив.
«Алісо, сюди прилітають ангели, твоя мама теж прилетить сюди!» – повідомив тато.
Дівчинка повільно кивнула й почала обдивлятися навколо, доки тато приніс її свічку.
– Постав її, ось сюди, і поки свічка горітиме, мама чутиме все, що ти їй говориш!
Тато допоміг доньці запалити свічку, а тоді вона у нього запитала: «А як вона почує? Через свічку?»
– Так, вона прилетить сюди й вислухає тебе.
– Мамусю, я тебе дуже сильно люблю і сумую, – промовила дівчинка, дивлячись на свічку, а тоді перевела погляд на тата й запитала. – Вона точно тепер почула?
– Так, доцю.
З цього моменту минуло чимало років, але Аліса досі не припиняє говорити зі свічкою, щоб розповісти щось мамі й ще раз повторити ті ж самі слова, сказані вперше.
