Ранок починався як за звичай. Андрій купив в «Хлібниці» два пиріжки, вийшов на вулицю. Біля входу ходила повна дівчина у зеленій бейсболці з помаранчевою буквою «А». Дівчина роздавала папірця і голосно закликала: «Унікальна пропозиція від туристичного агентства! Тільки в Тетянин день! Діє тільки сьогодні! ». Але папірці ніхто не брав. Бідолашна простягнула Андрію:
– Візьміть, а? Це дійсно унікальне перед …
– Я сам працюю в турагенції, — відмахнувся рукою Андрій.
– Ну прошу вас!
Андрію стало її шкода, він взяв листівку, сунув в кишеню куртки. І через два кроки посковзнувся. Впав, але несильно. Люди поспішали повз нього. Ніхто навіть не спробував дати руку сорокарічному повному дядькові.
«Жахливий день!» – пробурмотів Андрій, обтрушуючи джинси від снігу.
І далі, поки він крокував до метро, Андрій згадав ранковий скандал з сином. Якого 20 років, він валяє дурня в інституті, закрутив роман з бездарним репером, бігає на його концерти й грубить батькові. Сьогодні оголосив, що батько — старий і нестерпний. «Краще б тебе не було!» – крикнув Андрій і закрився у ванній кімнаті, трохи поплакати.
Життя у нього не склалося. Синова мати зникла, коли тому виповнився рік, поїхала в Америку, обіцяла викликати їх, але замість цього вийшла заміж там і пропала десь в штаті Алабама.
Андрій все життя сам. Син багато хворів, Андрій змучився. Він швидко розповнів і махнув на себе рукою. Їв пиріжки. Так, раніше бували залицяльниці, але кому потрібен виснажений фінансист з дитиною?
А місяць тому він поховав дуже близьку подругу, вони дружили з першого курсу, вона була страшенно талановита, всі говорили, що Алла стане видатним економістом. Але Алла поступово спилась. І померла в сорок два. Андрій страшно ридав на її похоронах, йому здавалося, що тепер він взагалі один.
Про все це думав нещасний Андрій, крокуючи до метро. І так йому стало сумно, що він не помітив, як пройшов повз. Зупинився, подивився навколо. А де метро? Так, це був його район. Але де станція? «Здрастуй, Альцгеймер!» – прошепотів Андрій.
Він запитав у дідуся з дрібною собачкою — де вхід в метро?
– Ти що, сину? – посміхнувся дідусь. – Яке метро? Немає його тут! Тобі в центр? Он зупинка автобуса.
Якраз підходив потрібний автобус, Андрій вирішив, що всі сьогодні по-дурному, до того ж замерз і побіг до автобуса. Так, побіг! Легко, дуже легко. Ніби в ньому не було жодної ваги, не було тахікардії, пиріжків, хворих ніг.
В автобусі Андрій запустив руку в куртку. Там не виявилося його гаманця і телефона. Він навіть не здивувався: жахливий день. Зате виявилися незрозумілі записник й ручка. Це була його стара ручка, навіщо вона тут взагалі? Андрій глянув на неї й скрикнув. Він згадав зовсім іншу особу. Зовсім юну. Таким він був двадцять років тому. Коли йому було вісімнадцять.
Андрій схопив журнал, який читала жінку збоку. Побачив дату – 1997 рік. Поки жінка лаялася, Андрій вискочив з автобуса. У цей момент яскраво засвітило сонце. Андрій закрутився, став сміятися: «Мені знову вісімнадцять!». Він розстебнув куртку і підбіг до вітрини, дивитися на себе: у нього була та сама статура, якій так заздрили однокурсники. Всі ті гарні м’язи, на які дивилися однокурсниці. А прес — боже, його прес обтислих футболках. Він забув вже, що таке обтислі футболки. Андрій знову засміявся. Так, це мана, але яке ж чудова мана.
І тут з кишені куртки вилетів папірець, який йому дала дівчина у зеленій бейсболці. Андрій підняв і прочитав: «Тільки в цей день! Ви можете здійснити унікальну подорож у свою юність! НЕ пропустіть!”.
Андрій перечитав чотири рази й вирішив: нехай мана триває якомога довше. Але був він чоловіком відповідальним й раптом зрозумів, що йому потрібно терміново бігти на лекції.
В інституті він відразу побачив юну Аллу. Його милу, турботливу Аллу. Андрій кинувся до неї, обняв: «Жива, жива! Господи, ти жива! ». Алла посміхнулася: «Андрій, ти куку?
Або репетируєш нову роль? ». Так, Андрій ходив в театральну студію. Він взагалі був активістом.
Андрій взяв себе в руки:
– Так, яка у нас лекція зараз?
– Економічна теорія Адама Сміта …
– Боже, яка туга! – засміявся Андрій.
– Зате ввечері дискотека. Ти пам’ятаєш, що ми йдемо на Ліку Стар?
– Ні, забув … Ой. Так! Звісно! Обожнюю Ліку Стар.
На лекції Андрій валяв дурня. Він став відправляти друзям записки: «Вітаю, ти одружишся з мільйонершею! Тільки не забудь скласти шлюбний договір, а то кине після розлучення», « А ти займися спортом, а то почнеться діабет », « Не думай переїжджати в Іспанію, ти там нічого не доб’єшся! ».
Друзі дико озиралися, показували жестами Андрію, що він з’їхав з глузду. Але він сміявся у відповідь, він же знав їх майбутнє.
Нарешті, лектор його вигнав. Чому Андрій був тільки радий. На нього раптово звалилася юність, він був зобов’язаний дурити й колобродити, а не бути занудою. «І чому я цього не розумів?» – думав Андрій, весело жуючи шаурму на морозі.
Увечері вони з Аллою прийшли на дискотеку. Андрій був в класній сорочці й джинсах, він ловив на собі жадібні погляди, він був щасливий. На сцені звивалася Ліка Стар, гриміло «унц-унц», крутилася дзеркальна куля, було весело і нерозумно. Алла принесла Андрію коктейль: «Твій улюблений …» Андрій зробив ковток і виплюнув: «Що, я дійсно це люблю?». Алла посміхнулася: «Ну я-то люблю чисту горілку». Андрій побачив у неї чарку. Схопив її, вилив під ноги й закричав крізь гуркіт: «Ні! Ти не будеш це любити.
Послухай мене, Алла, мила! Не можна. Ну повір мені, сьогодні я знаю, що кажу. Це тебе вб’є. Я знаю!”
Алла похмуро відповіла: «Ну ладно …»
Потім вони ще хвацько витанцьовували, поруч з ними топтався молодий Федір Бондарчук і Андрій порадив йому перестати знімати кліпи, а зробити нормальне кіно. «Наприклад, про що?» – насмішкувато спитав Федір. «Про інопланетян, які прилетіли в Москву», – відповів Андрій. Федір задумався. Потім Ліка Стар побажала всім любові й пішла зі сцени.
Діджей включив Елтона Джона, Candle in the Wind, повільні танці.
І тут до Андрія підійшла Віка. Запросила на танець. Андрій здригнувся. Він згадав: вони ж з Вікою познайомилися саме в цей Тетянин день, на цій дискотеці. Саме тоді почався їх роман. Проклята Віка, ненависна Віка. В якої народиться через два роки їх син. Який споганить все його життя. І тепер він може все виправити. Все буде інакше!
– Я не буду з тобою танцювати, — відповів Андрій. – Вільна. І я вільний.
Віка посміхнулася, своєю цієї диявольською посмішкою, і розвернулася. Запросила іншого, красеня. Усе. Андрій вирішив свою подальшу долю. Подруга Алла дивилася на нього здивовано:
«Ти що? Горілки мені не дозволив, танцювати відмовився. Вона ж нормальна жінка начебто … »
Андрій обернувся, подивився, як Віка щось говорить цьому красеню, а він сміється. Андрій зрозумів, що собою не володіє, що є в цьому густому повітрі щось сильніше за нього. А пісня вже йшла до кінця. Він кинувся до Віки:
– Чорт з тобою. Танцюймо! Нічого не хочу міняти!
Він прокинувся у своїй квартирі, він був тим же повним чоловіком сорока років. Андрій піднявся, заглянув до сина в кімнату: порожнє ліжко. Господи, невже він все-таки щось зіпсував в минулому? Де син? Але тут з кухні пролунав крик:
– Тато, на тебе каву варити?
Андрій увійшов, обняв сина:
– Яке щастя, що ти у мене є. Мені нічого більше не треба.
– Тато, ти куку? Хоча я теж радий. Ти взагалі класний. Хоч і зануда.
– Сідай, я сам приготую все.
Син включив телевізор. вигукнув:
– Ой, дивися, тітка Алла! Щось коментує …
Андрій обернувся. Андрій, його стара подруга Алла, сиділа в студії з дуже важливою особою і бубоніла про економіку.
– Жива, — посміхнувся Андрій. – Значить, щось я все ж виправив …
– Тато, ти про що?
