Чоловіка Аня втратила рано. Поті заміж не вийшла. Вона піднімала доньку самостійно. Було не легко, але вона намагалась виховати справжню людину.
Дівчинка добре навчалась, після закінчення школи поїхала вступати у навчальний заклад в іншому місті. До мами приїжджала в районний центр на вихідні. Олена мала отримати спеціальність і піти працювати. Одного разу вона не приїхала на вихідні, але мама не стала хвилюватися – на певне до екзаменів готується, подумала Аня.
Але в ранці вона побачила те, що уявити собі не могла у житті.
Аня Відкрила двері. На порозі стояла Олена, а на руках тримала дитину. На здивований погляд матері вона відповіла, що це її син – Макар.
«Вибач, мама я просто не змогла залишити його в пологовому». Це був не сон. І через кілька хвилин нічого не змінилося. Олена ніжно цілувала маленькі пальчики й ніжно дивилась на дитину.
Розмова мала бути довгою.
Виявилося, що як тільки Олена поїхала навчатися в училище, вона познайомилась там з Андрієм. Хлопець зразу здався їй не таким, як усі. Він не був нахабним і хитрим, але очі у нього були такі, що дивилися прямо в душу. Хлопець буз із дитячого будинку, у нього не було рідних.
Прийшло літо, і Олена провела його в село. А коли повернулась в училище восени, то дізналась, Андрій хотів покінчити життя самогубством. І все тому, що подумав, що Олена його не любить. Він же її дуже любив.
З того часу вони не розлучалися. У них почалися справжні дорослі стосунки. Вони не відходили один від одного ні на хвилину. Хотіли одружитися, але потрібно було почекати до повноліття. Але доля вирішила по іншому.
А Олена просто боялась зізнатися у стосунках матері. Сама розуміла, що вік у неї не для сімейного життя. Тому і нічого не розповідала. А життя все розставило по місцях само.
А потім Олена завагітніла. Вони вирішили що одружаться, що хочуть дитину. Рішення сміливе, але щастя було не довгим. Не задовго до народження дитини Андрій помер. Потім виявилося що у нього був вада серця.
Дитину хотіли записати у дитячий будинок, але Олена вирішила, що буде виховувати його самостійно. Завідувачка пологового відділення, співчувала такій не легкій долі молодої пари, допомогла зробити документи. Ось так Олена залишилась з дитиною на руках на порозі будинку матері. А до кого їй ще йти у такій ситуації?
Вона перейшла на заочне відділення, вийшла на роботу у районному центрі. Кирило росте у люблячій сім’ї. Бабуся і матір обожнюють його. А Олена каже, що він дуже схожий на свого батька, якого хлопчик ніколи не бачив навіть на фото.
А як вважаєте ви, чи варто було зберігати вагітність? Правильно вчинила Аня, що прийняла унука?
