Антон не вірив, що за декілька місяців Оксана могла завагітніти, тому 3винyвamив її в 3paдi й n0kинyв дівчину саму. Через 22 роки він дуже n0шk0дyвaв про свій вчинок

Весілля. Довгоочікувана подія в житті багатьох закоханих людей. Але що робити, коли один і з партнерів 3радив прямо перед таким важливим моментом. А можливо і не 3радив, проте не зміг довести свою невинуватість?

В Антона з Оксаною було таке кохання, про яке мріяли всі поціновувачі романтичних новел та романів. І пристрасть, і ніжність, і теплота, і все на світі, що тільки може охарактеризувати прекрасне кохання. Дуже багато було заздрісників, які намагалися зіпсувати відносини Антону та Оксані. Підставляти намагалися, сварити їх, оббріхувати що Оксану, що Антона.

Але пара все одно не здавалася та кохала, тому і трималися, що б там не відбувалося. Проте дещо все-таки не дало відбутися весіллю. І ні, це не сторонні люди. Це дурість та не розуміння природних процесів.

Перед весіллям Оксана поділилася з Антоном новиною, що носить під серцем їхнє крихітне дитя. Дівчина очікувала, що коханий буде радіти, що підтримає її в цей непростий період, який її очікує, бо ж вагітність це далеко не відпочинок.

Натомість Антон звинуватив Оксану в зраді. Мовляв нагуляла вона дитину і як добре, що вони ще не одружилися. На питання, чому він переконаний, що дівчина завагітніла не від нього той сказав:

– Ми не захищалися всього-на-всього якихось пару місяців. Як вона так швидко могла завагітніти? Тим більше до весілля!

Він не розумів та не хотів розуміти, що створити нове життя можна не за декілька місяців, а всього за одну єдину ніч. Можливо, він не хотів так рано дітей, проте для чого тоді не захищатися? В будь-якому випадку він вчинив як останній покидьок. Адже Оксана ніколи йому не зраджувала. Вона кохала лише його та тільки його. Антон був центром всесвіту для неї. Але Оксана для Антона такою, як бачите, не була.

Всі друзі та знайомі називали його по різному: «дурень», «ідіот», «довбень». Всі бачили, як Оксана кохає його, і як їй важко через такі слова коханого. Але Антон нікого не слухав та стояв на своєму. І, звісно ж, вони розійшлися як в морі кораблі. Весілля не було.

Важко було Оксані. Вона стала матір’ю-одиначкою. Перший час вона жила з батьками, проте вони старенькі і важко було кормити ще й онука на їхні пенсії. Тому дівчина через півтори роки після пологів віддала прекрасного синочка на ім’я Ян в дитячий садочок, а сама вийшла на декілька робіт одночасно. Дідусь з бабусею забирали онука з садочку, а потім вже пізно ввечері приходила додому і Оксана. На вихідних вона також підпрацьовувала. Проте не могла працювати без вихідних. Доводилося працювати лише декілька годин.

А Антон не признавав дитину. Не допомагав Оксані. Жив собі своїм життям та не хвилювався ні за кого. Тим часом син його ріс без батька. І підростаючи, став розуміти, де батько та чому його немає з ними. Хоча Оксана і складала казки про тата. Але Ян був розумним хлопцем, все зрозумів з часом.

Коли він зрозумів – перестав запитувати про батька. Ян виріс достойним чоловіком, став надійною опорою для своєї матері, яка всю молодість віддала на його виховання. Хлопець закінчив школу, вступив до ВУЗу. А згодом, ще навчаючись, знайшов роботу. І ще він був точнісінькою копією свого батька в молодості. Там і ДНК тест не потрібен був. Навіть родима пляма була на тому ж місці.

Пройшло з дня народження Яна 22 роки. Йшли вони з Оксаною по вулиці і зустріли Антона. Оксана не подала вигляду, що бачить Антона та продовжувала говорити з сином. А Антон, побачивши Яна, все зрозумів. Він зрозумів, що був великим дурнем. Чоловік гукнув Оксану.

– Оксано! Скільки літ скільки зим! Невже це?…

– Мамо, хто це? – запитав Ян.

– Неважливо хто це, йдемо, Яне. – відповіла сину Оксана, а потім звернулася до колишнього. – І тобі добридень, Антон. Ми поспішаємо.

І Оксана потягнула сина, щоб швидше забратися геть. А Антон там і залишився. Пізніше Ян не відставав від матері з питаннями про цього чоловіка, якого вони зустріли на вулиці. Оксана не змогла витримати допитливого натиску сина та все розповіла. Що, як і чому. Ян став дуже спокійним та серйозним. Але коли почув про те, що батько сказав, що мати зрадила йому – насупив зло брови та в його очах читалось все, що він думає про свого батька.

Через декілька днів прийшов Антон. Не зрозуміло як, але він знайшов нову адресу Оксани та Яна. Прийшов вибачатися. Просто як є. Навіть квітів не купив, чи солодкого до чаю, раз в гості прийшов. Поки Оксана не знала, що відповісти Антону та вже хотіла впустити його до квартири, підійшов Ян. Варто сказати, що хлопцем він був міцної статури та не слабким. Не дарма він в спортзал ходив та на тайський бокс.

– Ти якого дідька сюди явився? – запитав Ян.

– Що ти таке говориш, сину? – здивувався Антон.

– Сину? Так я ж нагуляний! Який я тобі син?

– Я вибачитися за все прийшов, зрозумів свою помилку…

– Ага, вже на все готовеньке прийшов! А де тебе носило, коли мати пахала на трьох роботах, щоб прогодувати мене та вдягнути?! Де ти був у найважчий період нашого життя?

Тоді Ян був не на жарт злим. Оксана ще ні разу його таким не бачила. Ян схопив батька за комір та потягнув до сходів. Він буквально спустив сходами батька. Той не постраждав, але перелякався не на жарт.

– Щоб очі мої тебе більше не бачили! Татко знайшовся тут! І мати не займай! Дізнаюсь – за себе не ручаюся!

І закрив квартиру на всі замки.