Мельник Богдан

“Підстава від рідних” “– Оленко, ти що коїш?! – голос Соломії тремтів від обурення.

Тамара Миколаївна відклала в’язання й прислухалася. Хтось возився із замком у фронтових дверей.

– Та ну його, мамо! Це ж просто неможливо! – кричала Мар’яна, заламуючи руки. – Як ти могла так ізі мною вчинити?

9 вересня. Сьогодні я розумію, що сльози — це не для всіх. — Та годі тобі вити, як на поминках!

— Олесю, ти збожеволіла! — верещала у трубку Наталка. — Як це можна розлучитися потиху? Чого нічого не сказала?

Наталя тримала в руках запрошення на весілля й не могла повірити у те, що бачила. Золоті літери на кремовому

— Що ти несеш, мамо?! — скрикнула Оксана, вхопившись за спинку стілець. — Яка ще чужа? Я ж твоя рідна дочка!

Бабуся обирала не нас Лідія Степанівна стояла біля вікна й дивилася, як у дворі граються чужі діти.

— Як ти смієш, Соломіє! Як смієш моє весільне плаття приміряти! — голос Валентини Миколаївни тремтів

Звичайний день — і розлучення Оксана поставила чайник на плиту й автоматично протерла стільницю, хоч